«Das Beste oder Nichts» — «Самое лучшее, или ничего».

Mercedes-Benz E-класс. Реферат мерседес бенц


Mercedes-Benz (реферат) - Реферати Українською, курсові, дипломи

Реферат на тему:

Mercedes-Benz

28 червня 1926 р. відбулося злиття двох старих німецьких автомобільнихфірм — Акціонерного моторного суспільства Даймлера — ДаймлерМоторен-гезелльшафт (Daimler-Motoren-Gesellschaft) з Штутгарту і Бенц іКомпанія (Benz und Cie.) з Мангейму. В результаті народився відомий всвіті концерн Даймлер-бенц АГ (Daimler-Benz AG), що випускає всім добрезнайомі автомобілі мазкі Мерседес-бенц. Відразу ж після об’єднаннявантажівки виготовляли тільки на колишньому підприємстві Бенца вГаггенау, а заводи Даймлера в Мангеймі і Марієнфельде тимчасово невикористовувалися.

Після об’єднання від колишніх програм обох партнерів практично нічого незалишилося. Застарілу гамму DC/DR фірми Даймлер ліквідовували, а єдинимнагадуванням про Бенце залишилася 5-тонна вантажівка Мерседес -Бенц L5(колишній Бенц 5CN) з 70-сильним мотором. Вже в 1926 р. була закладенанова гамма. Спочатку вона включала дві моделі L1 і 12 вантажопідйомністю1,0 і 2,5 т з бензиновими двигунами в 50-55 л.с., 3-ступінчастоюкоробкою, карданним приводом і пневматичними шинами. У 1927 р. з’явилася5-тонної 3-осный вантажівки Мерседес N5 (6×4) з 6-циліндровим100-сильним мотором, гальмами на всіх колесах і компресором для підкачкишин,

а також низькорамне полукапотноє шасі NJ5 для сміттєвозів і пожежнихмашин. З перших днів існування нової компанії була введена типоваіндексація моделей. Бортові вантажівки отримали індекс L з цифровимпокажчиком їх вантажопідйомності в тоннах, самоскиди — До, повноприводніваріанти — А, автобуси — Про, а пізніших беськапотниє виконань ісідельних тягачів мали індекси Р і S. З 1929 г.единственную цифру вмаркіровці замінили на чотиризначне число. Тепер гамма складалася з семибазових моделей від L1000 до L5000 вантажопідйомністю від 750 кг до 5 т,оснащених б-циліндровимі карбюраторними моторами потужністю 48-110 л.с.

Після короткого забуття дизельного двигуна, що з’явився на вантажівціБенц в 1924 р., роботи в цьому напрямі продовжили конструкториДаймлер-бенца Ганс Нібель (Harts Nibel) і Фрідріх Наллінгер (FriedrichNallinger). По їх замовленню в 1927 р. Роберт Бош (Robert Bosch)розробив нову форсунку і удосконалив процес передкамерногосмесеобразованія. За зразком мотора Бенц все подальші дизеліДаймлер-бенц, що працювали на низькосортному нафтовому паливі, такзваних важких маслах, отримували індекс ОМ — скорочення від Ольмотор(Olmotor — масляний або нафтовий двигун).

Перший власний дизель ОМ5 був 6-циліндровим передкамерним (8550 см3, 60л.с. при 1300 об/мин) і мав масу 630 кг У 1928 р. його встановили на3-осном вантажівці Мерседес N56 (6×4) з карданним приводом обох задніхмостів, що розвивав швидкість 45 км/ч. Величезні витрати на розробкудизелів і невисокий попит на такі машини породили у керівництва компаніїнегативне відношення до них. До 1932 р. дизелі застосовувалися восновному на 5-тонних вантажівках Мерседес L5000, а для важчихвикористовували бензиновий двигун Майбах (Maybach) V12 потужністю 150л.с.

Криза кінця 20-х рр. примусила Даймлер-бенц скоротити об’єм виробництваз 3800 до 1600 вантажівок. До кінця 1930 р. положення вдалося виправити,упровадивши недорогу гамму Lo2000/2500 для міських перевезень. На нійзастосовувалися уніфіковані бензиновий і дизельний двигуни серії ОМ59(3760 см3), що мали однакову потужність 55 л. с. і переваги останнього,що довели: дизель витрачав 13 л палива, бензиновий варіант -22л на 100км.

Не без істотної фінансової допомоги Даймлер-бенца до влади прийшовАдольф Гітлер, що сприяв видачі йому крупних державних замовлень, щосупроводжувалися вигідними пільгами. Це привело до швидкого перетвореннякомпанії Даймлер-бенц на найбільший німецький машинобудівний концерн.Вже з 1933 р. його діяльність і програму фактично визначав представникнационал-социалістічеськой партії, введений в правління концерну.

У 1933 р. в програмі Даймлер-бенца з’явилися чергові дизельні вантажівкиLo2750 і Lo3500 (65-95 л.с.), причому на останньому випробовувався8-циліндровий дизель потужністю 150~200 л.с., об’ємний нагнітач, щовперше отримав, Руті (Roots). Через рік з’явився автомобіль L5000 з10-літровим дизелем ОМ79 в 120 л.с. і 5-ступінчастою коробкою передач. У1934 р. було виготовлено 5600 вантажівок, а з 1935 р. включився в роботузавод в Мангеймі, що випускав повноприводні моделі LA3000/4500 (4×4).Реконструйований завод в Марієнфельде також приступив до виробництваавтомобілів підвищеної прохідності LG40IO з 100-сильним дизелем і8-ступінчастою коробкою передач. В середині 30-х рр. почалосявиробництво нової гамми на 1-4 т (моделі від L1100 до L3750) зкарбюраторними або дизельними моторами в 45-95 л.с., а також важкогосімейства, включаючого 2- і 3-осные моделей L6500, L8500 і 17-тоннийL10000 (6×4) з колісною базою 5750 мм і всіма односхилими шинами.Останній оснащувався 6-циліндровими 150-сильними дизелями ОМ54 або ОМ57(11,2 і 12,5 л) і 4-ступінчастою коробкою передач, мав масу 7,5 т ірозвивав швидкість 75 км/ч. На базі сімейства були створені самоскиди LKі баластні тягачі LZ з укороченою базою (3150-3650 мм).

До 1937 р. концерн Даймлер-бенц, виготовивши близько 10 тис. вантажівок,став найбільшим в Германії виготівником дизельних машин і вийшов влідери серед європейських фірм.

Новинкою 1937 р. стала 1,5-тонна вантажівка L1500, що випускалася вМангеймі. Його пропонували з бензиновим 2,2-літровим мотором в 45 л.с.або новим 4-циліндровим дизелем ОМ138 (2545 см3, 47 л.с.) і4-ступінчастою коробкою передач від серійних легкових автомобілівМерседес-бенц. Він розвивав найвищу серед вантажівок мерседес швидкість-80 км/ч. Одночасно почалося виготовлення оновлених серій L2000, L2500 іL3000 з різними типами двигунів в 60-100 л.с. До 1939 р. програмаскладалася виключно з дизельних, а також газогенераторних машинвантажопідйомністю 3,0-6,5 т.С середини 30-х рр. Даймлер-бенц різкоактивізував роботи над військовою технікою. У 1938 р. випуск армійськихмашин перевищив об’єм виробництва цивільних вантажівок, а з 1940 р.майже все виробництво було переведене на виготовлення військовоїпродукції. В1941 р. з’явився остання цивільна вантажівка L4500S здизелем ОМ67/4 в 112 л.с., 5-ступінчастою коробкою передач ікомбінованою гальмівною системою: передні колеса мали гідравлічнийпривід, задні — пневматичний. Під час війни Даймлер-бенц випускавармійські варіанти цивільних машин L1500A (4×4) і L4500, а з 1942 р. вМангеймі почалася збірка 3-тонної вантажівки L701 з 68-сильнимбензиновим мотором — аналога автомобіля Опель Бліц (Opel Blitz). Назаводах концерну випускали також напівгусеничні бронетранспортери ітягачі, танки всіх серій, включаючи важкі Пантера (Panther), самохідніартилерійські установки і авіаційні мотори.

В кінці війни всі підприємства концерну Даймлер-бенц сильно постраждаливід бомбардувань і наземних бойових дій. Заводи в Зіндель-фінгене,Унтертюркхайме і Гаг-генау були зруйновані на 70-85% і позбулися 50-70%свого верстатного парку. Підприємство в Мангеймі постраждало всього на20%, але заводи під Берліном виявилися стертими з лиця землі. Протекатастрофічні результати вдалося зменшити, оскільки незадовго дозакінчення війни найбільш важливе і дороге устаткування було заховане втаємних запасниках — в шахтних штольнях, печерах і залізничних тунелях.

У перший післявоєнний час в цехах, що збереглися, проводився ремонтавтомобілів для окупаційних властей. Вже літом 1945 р. в Мангейміпоновилася збірка вантажівок L701. Майже одночасно запрацювали цехи вГаггенау, де збирали довоєнну машину L4500S. У 1948 р. в Унтертюркхаймеінженер Вільгельм Хаспель (Wilhelm Haspel) розробив першу післявоєннувантажівку L3250 з швидкохідним передкамерним 6-циліндровим 4,6-літровимдизелем ОМ312 в 90 л.с., створеним на основі старого бензинового моторавід Опеля Бліц.

Автомобіль мав зварну раму із сталевих профілів, 5-ступінчасту коробкупередач і гідропривід всіх гальм. Не дивлячись на поспішність робіт,вантажівка вийшла омень вдалим і послужив базої для цілого сімейства, щовипускалося близько 20 років. В1949 р. його очолив 3,5-тонний автомобільL3500, до якого через два роки додалися повноприводні варіанти, —бортовою LA3500, самоскид LAK3500 і пожежне шасі LAF3500 (4×4). У1950~53 рр. цю гамму продовжили могутніші машини L4500, L5500 і L6500,що випускалися в Гаггенау і Марієн-фельде. Їх обладнали новими6-циліндровими моторами в 100-145 л.с. і хромованим облицюванням похилоїрадіатора. Особливо вдалим був L6500, що відтіснив з ринку продукціюголовних конкурентів, — фірм Хеншель (Hens-chel) і Крупп (Krupp). Його8,3-літровий двигун ОМ315, що відрізнявся дуже низькою галасливістю,встановили на гумових подушках, нова 6-ступінчаста коробка маласинхронізатори, сидіння водія вперше регулювалося в подовжньому напрямі.Вантажівка розвивала достатньо високу для свого класу швидкість — 70км/ч.

З 1952 р. випускався його посилений варіант L6600 із збільшеною кабіноюдля дальніх рейсів, визнаний одній з найкрасивіших і комфортніших важкихмашин Німеччини. У та ж час в програму Даймлер-бенца включилиуніверсальне шасі Унімог (Unimog) 4×4 з двигуном в 25 л. с., історіїяких присвячується окремий розділ енциклопедії.

1954 р. вважається відправною крапкою в створенні майбутньоїрізноманітної програми вантажівок Мерседес-бенц. Все почалося з легкоїмодернізації і перейменування попередніх серій. Чотири базові моделівантажівок Мерседес від L3500 до L6600 отримали тризначні цифровііндекси L311, L312, L325 і L315 відповідно, що указували на типвстановленого на них двигуна. Конструкція вантажівок Мерседес практичноне змінилася, але з часом їх вантажопідйомність і потужність зросли,з’явилися варіанти з кабіною над двигуном LP і з приводом на всі колесаLA. У 1954 р. на 4,6-літровому дизельному двигуні пожежного шасі L311Fвперше з’явився турбонагнітач, що підвищив потужність з 100 до 115 л.с.С1956 р. випускалися полегшені 6,5-тонні 145-сильні вантажівки Мерседес— капотний L329 і беськапотний LP329. У тому ж році відбулося народженнянової найбільш могутньої серії L/LP326 вантажопідйомністю 8,6-9,2 т,обладнаною дизельним двигуном ОМ326 (10809 см3, 192-200 л.с.) з чотирмаверхніми клапанами на кожен циліндр, повністю синхронізованою коробкоюпередач з пневматичним управлінням і гидроусилітелем рульовогоуправління. З 1958 р. цей мотор використовувався на досить примітномуавтомобілі — 9-тонній 3-осной моделі LP333 (6×2) з місткою кабіною наддвигуном і двома передніми керованими мостами.

Вона володіла винятковою стійкістю і розвивала швидкість 90 км/ч. Черездва роки цю оригінальну конструкцію замінили класичні 2-осные машинLP334, здатних працювати у складі автопоїздів повною масою 32 т. Всьогож вантажівок Мерседес серії 333 виготовили 1833 екземпляри. У Гаггенаувипускалася 5-тонна армійська вантажівка LG315 (4×4), вперше обладнанийбагатопаливним варіантом 8,3-літрового 145-сильного двигуна. Найбільшийуспіх супроводив серії L311/L312 і її спадкоємцям, які було побудовано175 тис. штук. Важких автомобілів L315/L325 виготовили близько 50 тис.екземплярів.

У 50-і рр. велику популярність придбали легкі вантажні машини на шасісерійних легкових автомобілів Мерседес-бенц для перевезення 350-500 кгдрібних вантажів. Найбільший успіх супроводив пікапам і фургонам на базілегкових серій 170D і 170DS, обладнаних 1,7-літровим дизельним мотором в40 л.с. З 1955 р. Даймлер-бенц включився в боротьбу на ринку легкихвантажівок повною масою до 3,5 т. Родоначальником нового сімейства ставкомпактний 1,75-тонний беськапотний фургон L319D з кузовом, що ніс, щовідрізнявся своєрідною зовнішністю з елліпсовіднимі фарами і просунутимивперед передніми колесами. Бортові варіанти і шасі з кабіноюзабезпечувалися лонжеронной рамою. Їх дизельний двигун ОМ636 (1767 см3,43 л.с.) був позаїмствован у легкової серії 180D, а принцип установкивсього силового блоку і переднього моста на додатковому підрамнику вжезастосовувався на легкових автомобілях. З 1957 р. на моделі L319встановлювався 1,9-літровий карбюраторний мотор в 65 л.с. від новоїлегкової серії 190. Всі машини гамми 319 оснащувалися синхронізованою4-ступінчастою коробкою, гіпоїдною головною передачею, нерозрізнимимостами на листових ресорах, гідроприводом гальм і рейковим рульовиммеханізмом. С1961 р. їх потужність зросла до 50 і 68 л.с. відповідно,забезпечивши максимальну швидкість 95 км/ч. У дизельному варіантівитрата палива складала всього 8,5 л на 100 км. Попит на недорогий,маневрений і економічний автомобіль виявився настільки високим, що в1958 р. його серійне виробництво було розгорнене на колишньому заводіфірми Ауто Уніон (Auto Union) в Дюсельдорфі. До 1967 р. їх виготовили107 тис. екземплярів.

На початку 60-х рр. програма вантажівок мерседес складалася з трьохдесятків 2- і 3-осных автомобілів вантажопідйомністю від 1,75 до 15 т здвигунами потужністю 45-200 л.с., що складали сім базових сімейств івизнаних одними з найбільш здійснених в світі. Вантажівки Мерседес -Бенцекспортувалися майже в 100 країн світу. Складальні філіали були відкритів Іспанії, Бразилії, Аргентині і Австралії, ліцензійне виробництво вІндії почала компанія Тата (Tata).

j

jm

ізних класів, що виконаних по модульному методу і відрізнялисяпривабливішою зовнішністю в єдиному фірмовому стилі. Калотниє моделіотримали масивне алігаторне облицювання, беськапотниє — кабіну, щоокругляє, над двигуном декілька размерностей. Головним конструктивнимнововведенням став перехід на дизелі з безпосереднім уприскуваннямпалива. Серйозні зміни в програмі спричинили за собою зміну індексаціїмоделей, вживаній до цих пір: перші одна або дві цифри указують назакруглену повну масу автомобіля в тоннах, подальші цифри — напотужність двигуна в десятках кінських сил.

З 1964 р. розривши між машинами легкого і середнього класів почалазаповнювати напівсередня беськапотная гамма. Спочатку її представлялавантажівка LP911 з короткою кабіною і майже плоскою передньою панеллю.Через декілька років ця серія включала ряд моделей від LP608 до LP913повною масою 6~9 т з 4- і 6-циліндровими дизелями (85-130 л.с.) і5-сгупенчатыми коробками передач. До 1984 р. їх виготовили понад 300тис. штук. З 1963 р. нові середня і важка гамми повною масою 9-26 тскладалися з численних капотних, полукапотних і беськапотних виконаньвід повноприводного шасі LA911 (4×4) до 3-осного 11-тонного самоскидаLAK2624 (6×4). Перший дизель з безпосереднім уприскуванням ОМ352 (5675см3,130 л.с.) з’явився в 1967 р. на серії L/LP1113B і потімвикористовувався на багатьох інших виконань. У 1968 р. до нього додався8,2-літровий мотор в 170-190 л.с. для гамми 1017/1919. Середніймодельний ряд 1619/2220 оснащувався колишнім 10,8-літровим дизелемпотужністю 192~218 л.с., а для важкої гамми 1921/2624 був розроблений6-циліндровий дизель ОМ355 (11580 см3, 210-240 л.с.). Розвитком відомоїсерії 333 стали сідельні тягачі LPS2020/2024 (6×2) з двома переднімикерованими мостами для роботи у складі автопоїздів повною масою 38 т.

У 1964 р. випуск цих вантажівок розвернувся на новому заводі у Верте.Підприємство в Ман-геймі випускало автобуси і двигуни, в Гаггенаувиготовляли усюдиходи Унімог, коробки передач і мости. У 1969 р. буловиготовлено рекордну кількість — 83196 В 1970 р. об’єм виробництваконцерну Даймлер-бенц, що відзначив випуск 1-мільйонної вантажівки,перевищив 100-тисячний рубіж. Це дозволило з початку 70-х рр. узятися зачергову модернізацію всіх серій і впровадження принципово нових моделей.Робота почалася з формування нової легкої гамми. Їй передувала співпрацяз компанією Ганомаг (Hanomag), фірмою Відаль (Vidal), що володіла,випускала легкі вантажівки Темпо (Tempo). В кінці 1968 р. Даймлер-бенцвикупив 51% акцій тільки що освіченої групи Ганомаг-хеншель(Hanomag-Henschel) і отримав в своє розпорядження обширну і різноманітнугамму вантажних автомобілів. З 1970 р. на колишньому заводі Відаль вГамбурзі почався випуск передньопривідних фургонів і пікапів L206D іG06D, що були колишніми вантажівками Темпо, перетвореними в більшдовершену серію Ганомаг F20/F30 і оснащеними 2-літровими дизелямиМерседес -Бенц потужністю 55-60 л.с., 4-сгупенчатой коробкою передач інезалежною підвіскою всіх коліс. Основою другої легкої гамми повноюмасою 3,4-6,3 т стали вантажівки Ганомаг F40/46. Їх перетворили вмодельний ряд від L406D до L608D з різними моторами в 60-85 л.с.,гідроприводом гальм з вакуумним підсилювачем і покращуваною кабіною відТано-мага, що збереглася до 1995 р. У 1977-78 рр. модернізоване першелегке сімейство отримало індекс TN і сучасніше облицювання. Незабаромвсю легку гамму вантажівок Мерседес розділили на дві серії: у першу Т1увійшли моделі від L207D до L308, а серія Т2 включала моделіL407D/L613D. Вантажівкам середнього класу (моделі 709/1619) привласнилиіндекс LP. Їх комплектували новими 4- і 6-циліндровими двигунамипотужністю 85~192 л.с., включаючи варіанти з турбонаддувом.

Розширення важкої гамми також відбувалося з використанням готовихрозробок інших фірм. Ще в 1968 р. Даймлер-бенц придбав завод фірми Круппв Ессене. Через рік, викупивши контрольний пакет акцій групиРайншталь-хеншель (Rheinstahl-Henschel), він поповнив свою гаммудостатньо довершеними вантажівками фірми Хеншель з Касселя. Всі ціперетворення дозволили в 1973 р. відразу підняти об’єм виробництва до156,8 тис. вантажівок. Одночасно, в результаті об’єднаннямоторобудівного філіалу Майбах-Мерседес-бенц (Maybach-Mercedes-BenzMotorenbau) з аналогічним відділенням фірми МАН (MAN), з’явиласянайбільша в країні компанія по виробництву могутніх силових агрегатів —Моторний-турбінний Союз (Motoren und Turbinen Union) або МТУ (MTU). Врезультаті співпраці з фірмою МАН в області малошумних і економічнихV-образних дизелів в 1970~72 рр. було представлено два сімейства важкихвантажівок і магістральних тягачів 1626/2226 і 1632/2232, оснащенихдвигунами ОМ 402 V8 (12760 см3, 256 л.с.) і ОМ403 V10 (15953 см3, 320л.с.). Базою повноприводних самоскиді LARK 1632 (4×4) і LAPK2632 (6×6)вантажопідйомністю 7 і 14 т з 6-ступінчастою коробкою передач ЦФ (ZF) і2-контурною пневматичною гальмівною системою стали колишні шасі зкабінами Хеншель.

З 1973 р. почалося впровадження Нової генерації важких вантажівок NG,виконаних за модульним принципом з кабінами над двигуном, щовідкидаються, стиль яких зберігся до цих пір. Гамма включала моделі від1424 до 2632 з двигунами в 240-320 л.с. З 1979 р. на ряду машин впершевстановлювалася АБС. Програму на 80-і рр. визначили створені в 1978-80рр. двигуни серії ОМ440 V8 і V10 (14620 і 18263 см3, 250-375 л.с),включаючи варіанти з турбонаддувом і проміжним охолоджуванням. З 1979 р.випускалося легке універсальне сімейство G (4×4), в яке до цих пірвходять фургони і пікапи. 70-і рр. завершилися новим рекордомвиробництва -182,7 тис. вантажних машин — і виходом концернуДаймлер-бенц в світові лідери в класі вантажівок масою більше 16 т.

У 80-і рр. концерн Даймлер-бенц продовжив політику поглинання нових фірмі розширення сфер впливу. Почавши з угоди про кооперацію з швейцарськоюфірмою ФБВ (FBW), в кінці 1982 р. Даймлер-бенц придбав не тільки її, алеі одного із старих виготівників вантажних машин — фірму Заурер (Saurer),перетворивши їх на філіал НАВ (NAW) по виробництву особливо важкихмашин. Найбільш вдалим в 1980 р. стало придбання американської компаніїФрейт-лайнер (Freightliner). У 80-і рр. вантажівки і двигуниМерседес-бенц збиралися в Югославії, Туреччині, Греції, Індонезії,Аргентині, Мексиці, Саудівській Аравії і Нігерії. С1981 р. складальнийзавод працював в каїрі, в 1986 р. до Китаю була продана генеральналіцензія, по якій вантажівки Мерседес, — Бенц під різними маркамизбирають на декількох дрібних підприємствах.

У 1986 р. на ринку Західної Європи з’явився 1-тонний передньопривіднийрозвізний фургон MB100D, що випускався відділенням Даймлер-бенц віспанському містечку Віторія. Він пропонувався з 2,4-літровим дизелемОМ616 в 76 л.с. і кузовом місткістю до 9,5 м3, мав трубчасту раму,передню незалежну підвіску і дискові гальма. Його першоосновоювважається фургон F1000L іспанського відділення фірми Ауто Уніон (AutoUnion). З приєднанням його до концерну Даймлер-бенц в 1970 р.,автомобіль пропонувався під маркою Мерседес-бенц. В1980 р. на йогооснові для місцевого ринку була створена нова гамма, що включала 183варіанти повною масою 2,65-3,5 т з двигунами потужністю до 122 л.с.(моделі MB100D, МВ120, MB140D, МВ180).

Що збиралися на зарубіжних підприємствах Даймлер-бенца вантажніавтомобілі оснащувалися в основному типовою кабіною над двигуном іагрегатами від попередніх німецьких серій. До середини 80-х рр.найкрупнішим виробничим філіалом став бразильський в Сан Бернардо доКампо поблизу Сан-Паулу, такий, що пропонував близько 50 різних моделейповною масою 6,7-32,0 т. У 1991 р. там було розроблено капотноєсімейство LC з пологим стеклопластіковим капотом, крилами і вбудованимичотирма фарами, що додавали машинам нетрадиційну зовнішність. Усімейство входять вісім базових моделей від бортової вантажівки L1214Cдо важких самоскидів і сідельних тягачів LK/LS2635C (6×4) для роботи ускладі 100-тонних автопоїздів. Аналогічні машини для експлуатації впустинних районах збираються в Саудівській Аравії фірмою NAI і маютьназву Дезерт Лайнер (Desert Liner). Єгипетське відділення, крім важкихбеськапотних машин, збирає капотную серію L1218/1618C повною масою11,5-15,5 т. З 1996 р. турецький Мерседес з Аксарая, колишня фірмаОтомарсан (Otomarsan), а також відділення в Індонезії проводять 5-тоннівантажівки Мерседес МВ800 з бразильськими дизелями в 90-116 л.с.,індонезійською кабіною і вузлами різних місцевих виготівників.

У 80-і рр. програму Даймлер-бенца очолювала легка гамма Т1, щоскладалася з фургонів 207D/410D (72-95 л.с.) другого покоління місткістю7,0-11,4 м3. Гамма 12 включала серії 408/814 з екологічно чистішимидвигунами в 72~115 л.с. С1990 р. її збірку налагодили на колишньомузаводі Даймлер-бенца в Люд-вігсфельде, поверненому йому після об’єднанняФРН і ГДР. З 1984 р. випускалася нова середня гамма LN2 (моделі709/1320) з моторами потужністю 95~211 л.с. і спрощеною кабіною, щовідкидається. Вперше ці економічні автомобілі отримали титул Вантажівка1985 року. Важке сімейство NG пропонувалося в двох виконань МК і SK длянормальних і важких умов експлуатації. Воно складалося з моделей від1417 до 2244, що отримали рядні або V-образні дизельні двигунипотужністю 170-435 л.с. з турбонагнітачами і кабіни три размерностей. У1989 р. потужність базового 14,6-літрового дизеля ОМ442 V8 довели до 492л.с. і встановили на наймогутніший у той час в Європі сідельний тягачSK1748LS, що отримав звання Вантажівка 1990 року. На заводі у Вертезбиралися важкі 3- і 4-осные шасі 2435/3535 повною масою до 40 т. Наспеціальних тягачах 2653LZ (6×4/6×6) і 3850S (8×4) для автопоїздівповною масою до 410 т використовувався дизель ОМ424А V12 в 500-525 л.с.У одиничних екземплярах виготовлявся 5-осный самоскида 5035 (10×4).Важкі машини оснащувалися коробками з числом передач 6-16 і системоюелектропневматичного управління, АБС і протівобуксовочним пристроєм ASR.Десятиліття завершилося перейменуванням автомобільного відділенняконцерну Даймлер-бенц в Мерседес-бенц.

Перша половина 90-х рр. пройшла під знаком боротьби за зниженнятоксичності відпрацьованих газів і підготовки принципово новихвантажівок Мерседес. Моделі легкої серії Т2 (609/814) і нової середньоїгамми LK (711/1517), отримавши чисті дизелі потужністю 105-170 л.с.,стали називатися Ековен (Ecovan) і Еколайнер (Ecoliner) відповідно.Важкі серії МК і SK (моделі 1417/3553) випускалися в 55 базових виконань(4×2/8×8 з двигунами потужністю 165-530 л.с., з шістьма видами кабін.С1992 р. на сідельних тягачах SK1844/ 1944LS встановлювалася більшмістка і комфортабельна кабіна Юрокеб (Eurocab) з внутрішньою висотою2110 мм.

З середини 90-х рр. Мерседес-бенц почав повну заміною всієї своєїєвропейської програми. На початку 1996 р. на зміну серії МВ100 прийшлапередньопривідна гамма вантажівок Мерседес Вито (Vito) повною масою 2,6т (моделі 108D/114) з двигунами поперечного розташування в 79-143 л.с. Усічні 1995 р. на Брюссельському автосалоні представили розвізні машиниСпринтер (Sprinter) нової легкої гамми TIN, удостоєні титулу Фургонроку. До 2001 р. вона складалася з декількох десятків варіантів від 208Dдо 616CDJ (79-156 л.с.) з кузовами місткістю 7,0-13,4 м3. Серію Т2 в1997 р. змінила гамма Варіо (Vario) повною масою до 7,5 т (моделі512D/815D) з малотоксичними дизелями в 115-136 л.с., дисковими гальмамиі АБС. Звання Вантажівку 1997 року отримала нова важка гамма вантажівокМерседес SKN або Актрос (Actros), що складається з цілей 1831/4157 здвигун V6 і V8 (313-571 л.с.) з електронним управлінням, пневматичноюпідвіскою, дисковими гальмами, АБС і ASR, трьома видами кабін звнутрішньою висотою до 1960 мм. У 1999 р. титул Вантажівку року отримававтомобіль Атего (Atego) нової середньої гамми (моделі 712/2628) змоторами в 122-280 л.с. і 14 розмірами колісної бази. У 1998 р. назаводі НАВ почалося виготовлення низькорамних шасі Еконик (Econic) з4-місцевою кабіною, дизельними або газовими двигунами, автоматичноюкоробкою передач і пневматичною підвіскою з електронним управлінням.

В кінці XX століття компанія Мерседес-бенц залишалася найбільшим в світівиготівником вантажних автомобілів. Їй належить 14 заводів в Германії і25 підприємств за кордоном. Об’єм щорічного виробництва перевищує 420тис. автомобілів. 7 травня 1998 р. Даймлер-бенц підсилив свої позиції,об’єднавшись з американською корпорацією Крайслер (Chrysler Corporation)і створивши новий транснаціональний концерн Даймлер-Крайслер (DaimlerChrysler). В1999 р. він виготовив 287,4 тис. автомобілів повною масоюпонад 6 т (19,0% світового виробництва). У 2000 р. Даймлер-Крайслервикупив частину акцій японської компанії Міцубіси (Mitsubishi) іпівденнокорейської Хенде (Huyndai), в США став власником фірм Стерлінг(Sterling) і Амерікен Лафранс (American LaFrance), в Канаді придбавВестерн Старий (Western Star). В середині 2000 р. його персонал досяг474,8 тис. чоловік, а загальний дохід склав 41,7 млн. доларів.

Джерело: truck.com.ua

Похожие записи

ukrreferat.com

Реферат: Mercedes: Идеальная фигура mercedes

Юрий Борисовский

Жена Готлиба Даймлера, одного из основателей фирмы Daimler-Benz, выехав в город на одной из первых машин своего супруга, попала в сложную ситуацию: машина заглохла. Мужественная женщина быстро выявила причину неисправности – засорение бензопровода – и ликвидировала ее с помощью шпильки для волос. С тех пор прошло больше ста лет, и современным автомобилистам вряд ли понадобится это делать – ведь «Мерседес» считается одной из самых надежных машин в мире.

Mercedes-Benz долгое время был брендом, основные характеристики которого – безопасность, качество и престиж. До 1995–1996 гг. он позиционировался как автомобиль для богатых людей. И эта тактика приносила свои плоды. В 1986 г. продажи Mercedes в США (на одном из основных рынков сбыта) достигли своего пика, составив 99314 машин. Однако к 1993 г. неожиданно упали до 61899 машин. Этому было несколько причин, среди которых – не слишком благоприятная экономическая ситуация, усилившаяся конкуренция (выход Lexus и Infiniti) и изменение отношения клиентов к самому бренду.

Для выяснения причин провала Mercedes Benz предприняла исследование. Были проведены несколько десятков фокус-групп. Хорошей новостью было то, что знаменитый слоган Mercedes – «Engineered like no other car in the world» («Сконструирована, как никакая другая машина в мире») – работал на компанию. Опрошенные видели в Mercedes качество и высокую технологичность. Плохая новость – клиентам не нравился отчужденный имидж Mercedes.

И вот в 1995 г. «Мерседес» представил миру свой новый облик. В брендинге модели класса Е, вышедшей в том же году, компания впервые сделала акцент на иные ценности. Целевой группой стали молодые и менее консервативные люди. «Мерседес» представил публике другую сторону имиджа своих машин – доступную, развлекательную, энергичную.

Новый Е-класс с мягким и органичным силуэтом и более доступной ценой задавал тон рекламной кампании. Выбор модели для основного удара был не случаен. Среди высшего среднего класса седанов серия Mercedes-Benz E-Class являлась самой успешной на рынке. Эти машины имеют 24% своего сегмента мирового рынка. «E-Class – выдающийся имиджмейкер и гарантия мощного уровня продаж нашей компании», – говорит профессор Юрген Хабберт (Jurgen Hubbert), исполнительный вице-президент Daimler Chrysler. Уникальность позиции, которую занял E-Class среди всех моделей Mercedes-Benz, становится очевидна после просмотра статистики. Более 45% всей пассажирской продукции компании с 1947 г. было посвящено E-классу. С 1947 по 2001 г. было продано более 10 млн автомобилей E-класса. Е-класс обладает неповторимым внешним обликом. Главный элемент в его дизайне – это необычная форма фар. Именно этот аспект стал темой рекламной кампании.

В 1995 г. E-Class высветил новую стратегию брендинга Mercedes-Benz, представив слоган: «Mercedes с новыми глазами».

Эмоции

Когда вы достаточно долго являетесь стандартом роскоши и технического превосходства автомобильной промышленности, усиление бренду может придать исключительно эмоциональное воздействие на аудиторию.

Запуск седанов E-класса в 1996 г. был рассчитан на 40-летних и старше бейби-бумеров (поколение родившихся в период резкого увеличения рождаемости). Охватить бейби-бумеров – непростое занятие. «Ключевая фраза в брифе – эмоциональный уровень, – говорит Майк Джексон (Mike Jackson), исполнительный вице-президент по маркетингу Daimler Chrysler. – Когда покупка Mercedes происходит не по рациональным соображениям, а вызвана эмоциями – сильным желанием иметь эту машину».

При раскрутке E-class Mercedes использовал в качестве основного эмоционального орудия радость как наиболее сильное позитивное чувство. Компания выпустила серию насмешливых телевизионных роликов, показывающих водителей, проезжающих на «Мерседесе» мимо супермодели Paulina, инопланетян и Ed McMahon, с чеком на 10 млн USD. Вождение доставляло им такое удовольствие, что они уже не могли остановиться.

Бейби-бумеры – поколение, выросшее на рок-н-ролле. Рекламная кампания на радио использовала знаменитую песню Дженис Джоплин (Janis Joplin) «Боже, не купишь ли ты мне «Мерседес» («Lord, Won’t You Buy Me a Mercedes-Benz»). Ролик создало нью-йоркское агентство Lowe & Partners/SMS.

Параллельно с рекламой была проведена маркетинговая кампания под руководством агентства из Лонг-Бич The Designory, ответственного за создание каталогов Mercedes-Benz с 1993 г.

Тим Мераз (Tim Meraz), креативный директор The Designory, объяснял суть задачи агентства так: «Все больше и больше мы пытаемся воздействовать на обычных обывателей, таких, как вы и я. Для этого сегмента мы должны четко изложить ценовой вопрос и избавиться от стереотипа, что любой «Мерседес» стоит 100 тыс. USD. Вызовом было продвижение легенды Mercedes-Benz без отступа от оригинального качества. Mercedes-Benz – один из сильнейших брендов в мире. С ним надо быть аккуратным».

Серия каталогов 1996 модельного года была озаглавлена: «Вдохновение», «Воображение», «Желания», «Мечты» и «Представление». Они были более просты для чтения, понятны и эмоциональны.

«Мы хотели сделать Mercedes-Benz приемлемой машиной для тех, кто ходит в шортах и посещает 7-Eleven, но при этом не удешевить бренд». Внутри каталогов были изображения людей и пейзажей, свидетельствующие о радости, которую приносит управление Mercedes-Benz.

Mercedes-Benz гуманизировал свои каталоги, разместив снимки людей крупным планом в стиле «фэшн», иногда даже без изображения машины рядом. Для этой цели в команду был введен фэшн-фотограф.

Каталоги были условно разделены на три секции. «В основной части мы хотели представить красоту машины и эмоциональный опыт вождения, – говорит Мераз. – Те, кто хотел пойти дальше, могли рассмотреть технические характеристики в конце брошюры. Третьим уровнем была дискета, которая лежала в небольшом черном кармашке и несла информацию об истории инженерного превосходства Mercedes-Benz».

Mercedes также запустила веб-сайт, разослала 300-тысячный direct mail текущим и предполагаемым клиентам. Компания спонсировала концерт Elton John в Нью-Йорке и, став спонсором теннисного ATP-тура, заплатила

40 млн USD за то, чтобы эмблема компании появлялась во время трансляций. В декабре 1995 г. компания объединилась с издателем Hachette Filipacchi и выпустила в свет журнал Mercedes Momentum, распространенный через 500 тыс. дилеров и подписчиков Hachette. В журнале публиковались статьи, посвященные стилю жизни – от сигар и вина до «Мерседесов».

Результаты не заставили себя ждать. В США продажи линий Mercedes-Benz не только E-класса, но и C, S, SL, а также 600-й серии взлетели на 19,3% в первые же восемь месяцев 1996 г.

За этим последовали многочисленные рекламные кампании, вышедшие из-под пера различных мировых агентств. В 1999 г. в рекламе Mercedes-Benz снялись такие звезды, как Дэвид Боуи (David Bowie) и Мартин Скорсезе (Martin Scorsese).

Настоящим произведением искусства был ролик, созданный в октябре 2001 г. студией Джерара де Тама (Gerard de Thame) Mill Film. В основе ролика лежала ветхозаветная история о Ноеве ковчеге. Среди мрачной пустыни, под черным небом стоит огромный корабль, отделанный железными листами и привязанный к земле тросами. В него заходят сначала животные, а затем и люди. Люди несут в руках ноты Моцарта, компьютер «Макинтош», закатывают фортепьяно Steenway & Sons, пластинку Майлза Дейвиса «Birth of the Cool» и хемингуэевскую «A farewell to arms». Последними на корабль плавно бок о бок въезжают два серебристых «Мерседеса» Е-класса. Мягкий голос диктора спрашивает: «Если бы потоп случился сегодня, что бы вы взяли с собой?»

В середине этого года с целью интенсификации брендинга и охвата более широкой аудитории Mercedes-Benz заключила эксклюзивное соглашение с киностудией Columbia Pictures по продакт плейсменту в кинофильме, вышедшем в прокат 3 июля 2002 г., – блокбастере «Люди в черном-2» («Men in Black II» – MIB II).

В фильме размещен новый автомобиль Mercedes-Benz E-класса, который появится в продаже в сентябре 2002 г. Автомобиль-трансформер помогает агентам Кею и Джею в их противоборстве с коварными инопланетянами. Агент Джей назвал E500 настоящим автомобилем для героев.

В фильме демонстрируется специальная функция нового E500 – дистанционное управление, благодаря которому он в мгновение ока оказывается перед агентами Джеем и Кеем и начинает движение от одного взгляда агента на автомобиль. По сценарию фильма перед тем, как «звезды» садятся в машину, автопилот, ведущий машину, втягивается в рулевое колесо на манер подушки безопасности. Еще несколько нехитрых манипуляций, и E-Class превращается в миниатюрный космический корабль, позволяющий героям продолжить охоту на монстров на других планетах.

В рекламную кампанию входило не только непосредственное участие автомобиля в фильме, но и розыгрыш билетов на премьеру, реклама фильма среди покупателей и владельцев Mercedes и – впервые – разрешение использовать логотип Mercedes-Benz на детской игрушке, которую выпустила компания Hasbro.

Как эксклюзивный партнер Men in Black II, Mercedes-Benz также выпустила рекламу с изображением людей в черном, провела direct marketing и даже вывесила игру на своем web-сайте. Игра называется «Стань «MIB» агентом!» (www.mercedes-benz.com/MIB2).

В июле 2002 г. Mercedes снова применила продакт плейсмент, но на этот раз это была мистификация. В западных кинотеатрах вышел ролик, оформленный как анонс нового остросюжетного триллера, которого никогда не было и не будет, – «Счастливая звезда» (Lucky Star) с Бенисио Дель Торо (Benicio Del Toro) в главной роли (актер, снявшийся в «Траффике»). Однако вскоре озадаченные зрители узнали, что реклама, напоминающая заставку к новому блокбастеру, оказалась тщательно продуманной мистификацией, целью которой было продвижение на рынок новой модели «Мерседеса». Ролик длительностью 2,5 минуты показывал актера-оскароносца, охотящегося с вертолета в одном из районов Лос-Анджелеса, прячущегося с секретными материалами в какой-то мистической хижине в пустыне и затем взрывающего ее.

Ролик показали по телевидению и в кинотеатрах в выходные дни, после того как компании удалось получить разрешение на его трансляцию не в рекламных блоках, а в блоках анонсов фильмов.

Режиссером «Счастливой звезды» был Майкл Манн (Michael Mann), номинировавшийся на «Оскар» за лучшую режиссуру в фильмах «Жара» и «Свой человек» (в русском прокате известен также как «Инсайдер»). В паре с ним работало агентство Campbell Doyle Dye.

Большинство зрителей так и не смогли понять природу и цель этого ролика. Марка автомобиля нигде открыто не упоминалась, и только самые внимательные смогли заметить, что машина, на которой разъезжает Дель Торо, – это Mercedes.

Как объяснил представитель концерна «Мерседес-Бенц» Ричард Пэйн, если где и можно изобразить машину самым зрелищным и восхитительным образом, то это только в роликах-анонсах фильмов. В данном же случае целью концерна была не продажа конкретной марки машины, а придание привлекательности и динамизма самому бренду. Этот ролик наделал много шума в США и Англии. А уважаемый английский журнал The Guardian даже опубликовал статью, посвященную «инновации Манна» в рекламном искусстве. «То, что сделали Манн и Mercedes, – это переворот в традиционном product placement. Есть даже вариант, что «Счастливая звезда» в итоге превратится в полноценный и самостоятельный фильм. Получится отличная картина – с видеорядом, вырезанным из компьютерных игр и телевизионных шоу 1970-х гг.»

История

Начало истории автомобиля «Мерседес» относится к 70-м годам XIX века. В этот период Николаус Отто создает первый немецкий бензиновый двигатель внутреннего сгорания, на который волею судеб обращает внимание Готлиб Даймлер, технический директор фабрики газовых двигателей Deutz, расположенной вблизи Кельна.

Даймлер видел в бензиновом двигателе, превосходящем по мощности и паровой, и газовый, будущее автомобилестроения. Тем не менее при серийном производстве двигателей внутреннего сгорания, работающих на бензине, неумолимо возникли бы определенные трудности. Основное препятствие заключалось в том, что относительно дешевой технологии получения бензина в последней трети ХIХ в. еще не существовало. Однако конструктора это не волновало – он уже был одержим своей идеей.

Даймлер проводит год в России, где изучает возможности добычи нефти и переработки ее в топливо. По возвращении в Германию он приглашает на фабрику Deutz талантливого инженера Вильгельма Майбаха на должность главного конструктора и ставит перед ним глобальную задачу: рассмотреть возможности двигателя Отто в качестве мотора для транспортных средств. Более того, Готлиб Даймлер оставляет фирму Deutz и основывает собственное предприятие, работая на пределе человеческих возможностей.

В 1883–1884 гг. оба изобретателя построили и испытали серию небольших и относительно мощных двигателей внутреннего сгорания. В 1885 г. был разработан и собран первый мотоцикл, оснащенный одноцилиндровым четырехтактным двигателем, а затем, в 1986 г., – знаменитый «моторный экипаж» Даймлера с двигателем, установленным на пролетку.

В 1899 г. провидение связывает Даймлера еще с одним поклонником бензиновых двигателей – консулом Австро-Венгрии Эмилем Елинеком, эксцентричным человеком неуемной энергии. Увидев одну из машин Даймлера, консул чрезвычайно заинтересовался ею и купил целую партию, упомянув, что не прочь был бы выставить одну из них на соревнования. Результаты гонок превзошли самые оптимистические ожидания – две машины, участвовавшие в горном заезде Ницца – Кастеллайн, заняли соответственно первое и второе места.

После столь убедительной победы Елинек предложил купить у фирмы крупную партию из 36 машин, но на определенных условиях. Прежде всего, узнав о том, что в горном заезде погиб один из гонщиков, Елинек потребовал изменить конструкцию кузова и шасси, а также оставил за собой право дать имя будущему автомобилю.

Автомобиль, сконструированный Майбахом, весил меньше своего предшественника, был ниже и длиннее и мог развивать скорость до 80 км/час. Елинек реализовал завоеванное им в честных торгах право и назвал новую машину в честь своей старшей дочери – Mercedes, что по-испански означает «милосердие». (Кстати, судьба Mercedes оказалась несчастливой – она умерла в 1929 г. еще относительно молодой, побывав два раза замужем, и оба раза неудачно).

После смерти Даймлера между его сыном Паулем и Мейбахом произошел конфликт, в результате которого Майбах был вынужден покинуть компанию.

После Первой мировой войны трудности, возникшие на немецком автомобильном рынке в связи с падением объема продаж, привели к тому, что многие ранее не зависимые друг от друга производители автомобилей начали подумывать об объединении в крупные концерны. В 1926 г. Daimler Geselschaft начинает вести переговоры о слиянии с компанией другого творческого гения, одержимого идеями развития бензинового двигателя внутреннего сгорания – Карла Бенца. Результатом союза Daimler Geselschaft и Benz und Co стала звезда с тремя лучами, символизирующая три стихии, подвластные машинам концерна, – воздух, воду и землю. Эта официальная эмблема фирмы Даймлера-старшего стала общей для нового концерна, и автомобили стали поставляться на рынок уже под торговой маркой Mercedes-Benz.

Через несколько лет все производство автомобилей сосредоточилось на заводах Даймлера в Штутгарте и на старом заводе Бенца в Маннгейме, где вплоть до начала Второй мировой войны собирались шасси. Кузова для автомашин изготавливались в Зиндельфингене и оттуда поставлялись в Штутгарт и Маннгейм. В это время наиболее выдающимися инженерами, создавшими имя концерну Daimler-Benz, были Фердинанд Порше, Фриц Наллингер и Ганс Нибель.

Результатом их усилий стали самые экзотичные автомобили конца двадцатых годов – шестицилиндровые Mercedes с компрессором, разработанные Фердинандом Порше. Первые серийные автомобили были оснащены cтосильным двигателем, способным при включении нагнетателя развивать мощность до 140 л.с. Затем рабочий объем этого двигателя был увеличен до 7 литров, что послужило отправной точкой для создания спортивного автомобиля SSK с двигателем 170/125 л.с. Скоростной предел таких моделей достигал уже порядка 160 км/час.

Следующим этапом стал усовершенствованный и укороченный вариант SSKL с двигателем мощностью в 300 л.с. – безусловный фаворит многочисленных спортивных соревнований тех лет.

В первой трети ХХ в., после того как Ганс Нибель подготовил к выпуску модель 770 Grosser, компания Mercedes-Benz утвердилась как разработчик и изготовитель элитных автомобилей. Под капотом этого гиганта прятался 7,7-литровый двигатель с наддувом. Сверхмощная для того времени машина пользовалась особым спросом у высокопоставленных заказчиков, включая экс-кайзера Вильгельма II и императора Японии Хирохито. Следующая модификация автомобиля, запущенная в производство только в 1938–1939 гг., предназначалась исключительно для верхушки «третьего рейха». Новый Mercedes не только впечатлял своими внушительными размерами, но и весил 3 500 кг. Расход топлива был под стать габаритам: 30 литров на 100 км пробега. Рядовому потребителю предлагалась довольно дешевая модель «Тип-170», выпуск которой начался в 1931 г., – с трубчатой рамой, независимой передней и задней подвесками.

Несколько лет спустя концерн стал производить первые дизельные легковые автомобили. Сфера деятельности компании расширилась.

К 1938 г. концерн Daimler-Benz уже доминировал на немецком рынке не только легковых автомобилей, но также грузовиков и автобусов, а разработки V-образных двенадцатицилиндровых авиадвигателей стали основой мощи «Люфтваффе». Так в канун Второй мировой войны Daimler-Benz стала крупнейшим производителем автомобилей в Европе.

Во время войны Daimler-Benz выпускала как грузовики, так и легковые автомобили разных классов. На послевоенное восстановление разрушенных заводов потребовалось время, поэтому автомобильное производство было начато только в 1946 г.

Среди первых новых разработок стал популярный Mercedes-180 (1953 г.) с несущим кузовом понтонного типа, а также более солидные серии 220 и 300. Класс спортивных моделей в 1951 г. возглавила 300S с 6-цилиндровым мотором в 2996 см3 и верхним распределительным валом.

В 1954 г. появилось знаменитое спортивное купе 300SL с дверями типа «крыло чайки», не имевшее аналогов в мире. В следующем году был выпущен недорогой компактный кабриолет 190SL с 4-цилиндровым двигателем в 1897 см3.

В 1958 г. произошла техническая революция – в серийное производство пошли двигатели с высокоточной механической системой впрыска топлива фирмы Robert Bosch. Это позволило повысить мощность 2,2-литрового 6-цилиндрового мотора со 106 до 115 л.с., а затем и до 120 л.с. С этого времени и до 1994 г. в обозначении многих моделей Mercedes-Benz стояла буква Е, говорящая о том, что двигатель оснащен инжектором.

В 1959 г. появилось новое семейство автомобилей среднего класса, получивших элегантные несущие кузова с вертикальными блоками фар, огромный багажный отсек и независимую подвеску всех колес.

В конце 1963 г. была выпущена модель 600 представительского класса. Она оснащалась 6,3-литровым двигателем V8 мощностью 250 л.с., автоматической 4-ступенчатой коробкой передач, комфортабельной подвеской колес на пневмоэлементах. Этот автомобиль развивал скорость до 204 км/ч.

На Франкфуртском автосалоне 1965 г. была впервые показана гамма моделей так называемого S-класса – самых престижных (после флагманской модели 600) автомобилей фирмы тех лет. В него вошли модели 250S и 250SE с 6-цилиндровыми моторами в 150 и 170 л.с., по своим техническим параметрам превосходящие конкурентов.

Наиболее массовую продукцию компании – автомобили среднего класса – в 1967 г. сменила большая серия моделей (от 200 до 280Е, W-114/115). Это семейство выпускалось не только с кузовами 4-дверный седан, но и 5-дверный универсал, 2-дверное купе и хардтоп (с оконными проемами без промежуточных стоек). Широкую популярность получили дизельные комплектации этих моделей. Дальнейшим развитием стали серии W-123 (1976 г.) и W-124 (1984–1995 гг.). Последняя оказалась весьма популярной. За 11 лет ее существования было выпущено свыше 2,7 млн автомобилей.

Компактные автомобили, от которых фирма отказалась в 50-е гг., вновь появились только в 1982 г. В серию входили модели 190 в нескольких комплектациях с двигателями рабочим объемом 1,8–2,6 л мощностью 75–185 л.с.

В 90-е гг. произошла коренная перестройка программы Mercedes-Benz. Фирма представила свою продукцию в нескольких новых секторах рынка. Тем не менее основой программы компании пока остаются автомобили классической компоновки серий С и Е.

В 1998 г. гамма моделей Mercedes-Benz была весьма обширна. Покупателям предлагались десятки моделей и модификаций двенадцати отдельных серий (семейств).

Малогабаритные модели А-класса (W-168) производятся с 1997 г. и выступают в одном из самых популярных среди европейцев классе машин. Эти переднеприводные модели оснащены двигателями рабочим объемом от 1397 до 1689 см3 и мощностью от 60 до 102 л.с. Компактный С-класс появился в 1993 г. и был существенно модернизирован в 1997 г. Кузова – 4-дверный седан и 5-дверный универсал. Рабочий объем двигателей – от 1799 до 4266 см3, мощность – от 95 до 306 л.с.

Промежуточный Е-класс (W-210) выпускается с 1995 г. Широкая гамма двигателей различного типа и рабочего объема привлекает немало покупателей.

Представительский S-класс производился с 1991 г. Автомобили оснащены 6-, 8- и 12-цилиндровыми моторами рабочим объемом от 2799 до 5987 см3 и мощностью от 177 до 394 л.с.

В конце 1998 г. появилось новое поколение S-класса (W-220). Новый S-класс оснащается новыми двигателями типа V6, V8 и V12 рабочим объемом 2,8–5,8 л.

Группу спортивных моделей с 2-дверными кузовами купе и родстер открывают автомобили SLK (спортивный, легкий, короткий), впервые показанные весной 1996 г. Их характерная особенность – наличие цельнометаллического верха, всего за 25 секунд автоматически убирающегося в багажник. Двигатели – только 4-цилиндровые, с рабочим объемом 1998 и 2295 см3 и мощностью 136–193 л.с.

С начала 1997 г. на шасси моделей C-класса выпускаются купе типа CLK с 4-, 6- и 8-цилиндровыми моторами рабочим объемом от 1998 до 4266 см3 и мощностью от 136 до 279 л.с.

Автомобили типа SL (двухместные родстер и купе), а также CL (4-, 5-местное купе класса «люкс») производятся с 1989-го и с 1992 г. соответственно. Они унифицированы по шасси и силовым агрегатам с семейством S-класса и оснащены моторами мощностью 193–394 л.с.

Многоцелевые полноприводные автомобили включают семейство G-класса, которое известно еще с 1979 г. Модели 1998 г. оснащены бензиновыми и дизельными двигателями рабочим объемом 2874–3199 см3 и мощностью 122–215 л.с. Новые комфортабельные полноприводные модели ML-класса производятся в США с 1997 г. и оснащаются бензиновыми двигателями мощностью до 270 л.с.

superbotanik.net

Реферат mercedes-benz e-class

скачать

Реферат на тему:

План:

    Введение
  • 1 Эхо войны
  • 2 Понтоны
  • 3 Плавники
  • 4 Штрих 8
  • 5 Работяга 70-х
  • 6 Первый Е-класс
  • 7 «Глазастый»
  • 8 Третье поколение
  • 9 Современность
  • 10 Интересные факты
  • Источники

Введение

Mercedes-Benz E-Klasse

Mercedes-Benz E-Klasse на викискладе

Общие данные

Производитель: Mercedes-Benz

Дизайн

Компоновка: переднемоторная, заднеприводная / переднемоторная, полноприводная

На рынке

Похожие модели: BMW 5-SeriesInfiniti MLexus GSAudi A6Volvo S80Jaguar XFHonda Legend

Mercedes-Benz Е-класс — один из самых знаменитых автомобилей немецкой фирмы Mercedes-Benz. Хотя обозначение Executivklasse (бизнес-класс) было введено в 1993-м году, история предшественников Е-класса - это история всей марки, так как вплоть до 1982-го они были самыми массовыми автомобилями.

Сегодня Е-класс в процессе замены на новое поколение, кузов W212 (см. ниже). Традиционно Е-класс был в кузове седан, но, начиная с 1969-го года в гамме присутствовало купе, с 1978 года - универсал, а с 1992 - кабриолет (хотя спец-автомобили на базе Е-класса выпускались всегда). В период 1997—2008 купе и кабриолет отсутствовали, выпускался CLK-класс основанный на кузовах более мелкого С-класса, но внешне стилизованный под Е-класс. Нынешнее поколение Е-класса помимо седана и универсала W212 и S212 вернуло себе версии купе и кабриолет (C207 и А207). Начиная с 2010 года Mercedes-Benz решила возобновить выпуск кабриолетов на базе E-класса. [1].

1. Эхо войны

История модели 170 — это история всей марки, которая пережила черед Второй мировой войны. Автомобиль W136 появился еще в далеком 1936-м году как замена для старого W15. На базе 170-го были построены кабриолет, фургон

Англо-американская бомбардировка разрушила завод Mercedes-Benz'a в 1943-м году, когда выпуск прервался. Но единственный относительно уцелевший конвейер был как раз для 170-го автомобиля. В 1946-м году производство восстановилось, выпускались прежние модели 170V в кузове седана, кабриолета и фургона. В послевоенные годы автомобиль продолжал выпускаться, в 1952-м году появилась модель W191 будучи более крупной и в вариантах с дизельными двигателями. Автомобиль W136 выпускался вплоть до 1955-го года.

2. Понтоны

К началу 1950-х W136 не только внешне, но и технически устарел, и нуждался в срочной замене. Имея к тому времени ресурсы и технологию, мерседес приступил к вводу новых автомобилей. Эпоха совпала с появлением понтонных кузовов и Мерседес принял эту новую технологию дав пассажирам комфорт и вместительность которых предшественник предоставить не мог. Автомобиль W120 180 появился в 1953-м году, и был внешне похож на более крупных понтонные автомобили 220-й серии. При этом автомобиль выпускался как бензинный и дизельный (180D) вариант.

В 1956-м году появилась модель W121 190, имея одинаковый 180-му кузов, но более мощный двигатель и роскошный интерьер. На базе 180-го был также построен родстер R121 190SL (см. SL-класс). Всего по 1962-й год было выпущено 442.963 автомобилей W120 и W121.

3. Плавники

На смену понтонов в бурно развивающейся эпохе автомобилестроения пришли плавники, и в апреле 1961-го года появилась новая начинающая модель марки — W110 190, также выпускавшаяся в дизельном варианте 190D. В 1965-м году модельный ряд обновился, 190 и 190D заменили на 200 и 200D, и помимо этого появилась флагманская модель с шести-цилиндровым двигателем 230.

Технически автомобиль был на поколение впереди предшественника, и был первым в истории марки который подвергся множеству Краш-тестов. Всего по 1968-й год было построено 628.282 автомобилей.

4. Штрих 8

В 1968-м году взамен устаревшим плавникам появился совершено новый автомобиль. В отличие от предшественников которые в той или иной форме были разработками друг друга, автомобиль W114 имел совершенно новый кузов разработанный «с нуля». Немного запутанная была классификация автомобилей так как четырех-цилиндровые модели были W115 а в одинаковом с ними кузове шести цилиндровые именовались W114, поэтому Мерседес присвоил всей семье прозвище /8 (то есть модели 1968-го года). Изначально модельный ряд открывался автомобилями 200 и 220 а также дизельными 200D и 220D для W115, а для W114: 230 и 250. В 1969-м году появилась купе-версия W114 250C с карбюраторным мотором и 250СE с инжекторным.

В 1972/73 годах автомобили получили обновление, которые помимо косметических деталей, обновило модельный ряд. Для W115 220-я была заменена на 230, но так как модель 230 уже была на W114, их различали как 230.4 и 230.6 соответственно количеству цилиндров. Помимо этого были две новые дизельные модели 240D и 240D 3.0 (позже 300D) c новым пяти-цилиндровым дизелем. Модельный ряд W114 тоже потерпел изменения, помимо 230.6, 250-я была заменима на более мощную 250 2.8, появилась также флагманская серия 280 и 280E для седана и соответственно 280C и 280СE для купе.

Успех автомобиля удивил сам Мерседес. Автомобиль прославился одним из самых надежных своего времени, был прост в ремонте. Поэтому, несмотря на Нефтяной кризис 1973 года продажи автомобилей почти не сбавились, наоборот, Мерседес сумел наладить отличный экспортный рынок на Ближний Восток, где автомобили "слеш 8" до сих пор живут. На базе автомобилей были созданы множество модификаций, фургонов, лимузинов и карет скорой помощи, и даже автомобили W107 для SL. Всего к 1976-му году было построено 1.919.056 автомобилей, в том числе 67.048 купе.

5. Работяга 70-х

К середине 1970-х автомобили слеш 8 морально устарели. Запустить новый автомобиль в пост-кризисной ситуации требовало смелости, и новая машина должна была отвечать самым лучшим ожиданиям качества. В декабре 1975-го года такой автомобиль появился, от предшественника была позаимствована лишь форма кузова, внутри все узлы и агрегаты (включая вакуумные тормоза) были новые, а стайлинг был основан на W116-м S-классе.

Первые автомобили были шестицилиндровыми 280 и 280Е, но в 1976-м году к ним присоединилась основная масса: 200, 230, 200D, 220D, 240D (Р4) ; 300D (Р5) и 250D (Р6). В 1977-м году появился купе C123 в моделях 230С, 280С и 280СЕ, а также исключительно для рынка США 300CD. А в 1978-м году, появилась еще одна новинка, если раньше универсалы выпускались компанией на спец-заказы, то начиная от S123, универсал стал постоянным для модельного ряда. Модельный ряд был из бензиновых 230T, 250T, 280TE, и дизельных 240TD и 300TD.

В 1979/80 годы автомобиль подвергается первому обновлению. Помимо косметических обновлений были замены нескольких двигателей на более мощные и чистые. Первый из них 200, заменил начинающюю модель и встал на универсал 200Т. За ними следовали инжекторные 230Е, 230СЕ и 230ТЕ, которые заменили карбюраторные 230, 230Т и 230С. Также в 1980/81-м было свернуто производство карбюраторных 280 и 280С. Для дизельных моделей было свернуто производство 220D, но взамен появилась версия 300D с турбонаддувом, вначале для универсала (300TD, 1980) а потом и для седана и купе (1981). Последняя заменила 300CD и была доступна только в США.

В 1982-м году у автомобиля появился мощный конкурент, Мерседес рискнув огромными средствами запустил новый компактный седан W201 (190) который был представлен как дешевая альтернатива. Успех был мгновенным, но тем самым он сразу откликнулся в спаде продаж 123-х моделей. Поэтому в сентябре 1982-м было еще одно обновление, но производство начало сворачиваться, последние сошли с конвейера в январе 1986. Всего за 11 лет было построено 2.696.915 автомобилей W123, включая 99.884 купе и 199.517 универсалов, помимо множества спец-серий. Из них около 1.080.000 было экспортировано в США, Японию, страны ближнего востока, где и по сей день они нередкое явление на улицах. Многие считают W123 одним из самых надежных автомобилей за всю историю марки.

6. Первый Е-класс

W123 был одним из успешных автомобилей, но к середине 1980-х ситуация резко изменилась, покупатели уже не только требовали автомобиль который мог доехать до точки Б, но при этом должен быть доступен по цене и стильным. Появление автомобиля 190 в 1982-м году изолировало W123 у которого не было ни престижа W126-го S-класса, ни спортивности 190-го. Поэтому дизайнер обеих автомобилей Бруно Сакко, сразу приступил к разработке нового и в ноябре 1984-го года новый автомобиль был готов. Для своего время он имел одно из лучших показаний аэродинамики.

Модельный ряд открылся универсалом S124 в дизельных моделях 200TD, 250TD и 300TD соответственно в Р4-й, Р5-й и Р6-й компоновке. В 1985-м появились основная масса автомобилей включая бензиновые модели 200T, 230TE, и 300ТЕ. Также дебатировался седан W124 в дизельных моделях 200D, 250D и 300D; и бензиновых 200, 200Е, 230Е, 260Е и 300Е. В 1986-м году Mercedes предложил версии 300D и 300ТD с турбонаддувом, который получили широкую популярность. Год спустя на W124 дебатировался полно-приводная система 4MATIC для седанов 260Е, 300Е и 300D и универсалов 300ТЕ и 300ТD. Но главным событием 1987-го года была премьера купе C124 в моделях 230CE и 300CE. В 1988-м году ввиду растущего спроса на турбодизельные модели, турбо встали также на 250D и 250ТD, а 300-е турбодизели теперь тоже производились в полно приводной компоновке. Также появилась начальная модель 200TE. В 1989-м году появился новый двигатель M104 с четырех клапанной на цилиндр технологией, модели оснащенные таким двигателем назывались 300E-24, 300ТЕ-24 и 300CE-24 (в смысле 24 клапана). 1990-й год проводил в историю карбюраторные модели 200 и 200Т а также появления начальной версии купе 200CE.

В 1991-м году Mercedes-Benz вмести с фирмой Porsche заключили партнерство о создании малой серии седана W124 с двигателями V8, сборка моделей 400E и 500E производилась руками Porsche который добавил автомобилям спортивную подвеску, трансмиссию и тормоза. Одновременно были сняты с производства все дизельные полноприводные версии а также маломощная модель 200ТD. В 1992-м году ввиду замены сразу нескольких серий двигателей на новые более экономичные, экологически чистые и мощные версии, выпуск моделей 230Е/ТЕ/CЕ, 260E, 300Е/ТЕ/CЕ (кроме полноприводной версии), был завершен. Взамен появились модели 220Е/ТЕ/CЕ и 280Е/ТЕ/CЕ, а 300-е автомобили с 24-мя клапанами отныне стали 320Е/ТЕ/CЕ. Но главное событие 1992-го года, это появления кабриолет-версии C124, А124 это стал первым открытым 5-ти местным автомобилем Mercedes-Benz’a за почти 20 лет. Модельный ряд изначально состоял из одной 300CE-24, вскоре переименованной в 320Е.

В 1993-м году автомобиль получил капитальное обновление, главное внешнее отличие новая решетка радиатора. Обновление совпало с принятием новой системы классификации автомобилей и так 124-я семья стала первым Е-классом. Новый модельный ряд оформился следующим среди дизельных лишь E200 Diesel и E250 Diesel был уникален для седана и универсала соответственно а модели E250 Turbodiesel, E300 Diesel, E300 Turbodiesel и E300 Turbodiesel 4MATIC были общими. Для бензинных общими моделями были E200, E220, E280 и E320. Для седана у универсала была также E300 4MATIC. Помимо этого продолжалась сборка Porsсhe автомобилей E420 и E500.

В том же 1993-м году тюнер AMG стал официальном партнером Mercedes-Benz’a. Так как для седана уже существовали автомобили E420/E500, то AMG для универсала, купе и кабриолета представила модель E36 AMG. Но помимо этого на спец-заказ было построено несколько десятков седанов E60 AMG. В 1995-м году начал сворачиваться выпуск, первые ушли седаны, в 1996-м году универсалы и купе, а в 1997-м сошел с конвейера последний кабриолет. Таким образом за 13 лет, автомобиль W124 стал самым успешным E-классом, всего было выпущено 2.583.470 автомобилей в том числе 2.058.777 седанов, 340.503 универсалов, 141.498 купе и 33.968 кабриолетов, и около 8 тысяч дополнительных спец-серий включая лимузины, кареты скорой помощи и т. п.

7. «Глазастый»

В 1995-м году появилась замена W124-му Е-классу. Хотя автомобиль после недавнего обновления в 1993-м году оставался популярен, все-таки Mercedes выпускал уже устаревшею машину. Новый W210 хоть и напоминал геометрию предшественника, но по сути был совершенно иным автомобилем. Впервые на машинах этого класса применено реечное рулевое управление, датчик дождя и загрязнения наружного воздуха, система Parktronic и т. д. Но самое знаменитое пожалуй не столько это, сколько его переднее четырёхфарное оформление, тем самым «глазастый мерседес» не только принес новый фирменный стиль всем моделям на следующее десятилетие, но и смог создать конкуренцию даже W140-му S-классу. Более того, W210-й, пожалуй, единственная из новинок фирмы второй половины 1990-х, которая не имела репутации плохого качества и надёжности.

Автомобиль производился в кузове седана W210 и универсала S210 (c 1996-го года). Помимо этого автомобиль имел три линии исполнения, начиная от стандартного Classic, роскошного Elegance и спортивного Avantgarde. Модельный ряд открылся в 1995-м году дизельными E220 и Е300 Diesel и бензиновыми E200, E230, E280 и E320. В 1996-м году к ним добавились E290 Turbodiesel и флагманская E420 с V8. В 1997-м произошло первый технологический рывок заменой старых рядных шестицилиндровых двигателей на новые алюминиевые V6 с ЭБУ на E280 и E320 а также новая модель E240. В том же году дизельная E300 Diesel была заменена на E300 Turbodiesel. В 1998-м году завершился выпуск E230 и E420, последнюю заменила E430. В 1998-м также произошла вторая техническая революция — новые дизельные двигатели c Common Rail, моделями E200 CDI и E220 CDI, последняя заменила Е220 Diesel. В 1999-м году автомобиль подвергся капитальному обновлению, в ходе которого он получил новые задние фонари, бампера и некоторые другие косметические детали а также обновлённый пакет приборов, включая GPS-приёмник и др. Модельный ряд также претерпел изменения - завершился выпуск последних классических дизельных моделей E290 и E300 Turbodiesel. Их заменили E270 CDI (Р5) и E320 CDI (Р6). Последнее изменение произошло в 2000-м году — автомобильный двигатель на начальной E200 доработали нагнеталем, получив модель E200 Kompressor.

Помимо этого официальный тюнер AMG представил сразу три модели для W210: E36 AMG с Р6 (1995—1997), E50 AMG (1997) c V8 и редкой E60 AMG на спец-заказ. В 1998-м году появилась E55 AMG которая и после приобретения тюнера в 1999-м году осталась неизменная вплоть до завершения производства. В отличие от предшественников, Mercedes-Benz счел лучшим запустить купе и кабриолет на базе W202-го С-класса образовавший СLK-класс, но тем не менее автомобиль W208 был стилизован под W210-й Е-класс с аналогичным 4-х фарным оформлением. Выпуск седана W210 завершился в 2002-м году (универсала в 2003-м).

8. Третье поколение

В январе 2002 года на Брюссельском автосалоне состоялась премьера нового седана Е-класса, а марте началось производство. Дизайнеры, увеличили автомобиль во внешних габаритах, а за счет более компактного решения салона еще больше вырос внутренний, при чем видно четкое влияние Mercedes-Benz W220-го S-класса. Но главным новшеством автомобиля, был огромный пакет электроники и компьютерных систем включая активной и пассивной безопасности, GPS-приемник и многое другое.

Модейльный ряд, как и у предшественника, предлагался в трех линиях исполнения: Classic, Elegance и Avantegarde. Ввиду большему вниманию экономии, самыми популярными стали дизельные модели, которые были E200 CDI и E220 CDI (Р4), E270 CDI (Р5), E320 CDI (Р6) а также E400 CDI (V8). Среди бензиновых моделей: E200 Kompressor (Р4), E240 и E320 (V6) и флагман E500 (V8). Последние три также предлагались в полноприводной версии 4Matic. Также в октябре 2002-го появилась спортивная E55 AMG с нагнетательным V8. В январе 2003-го года на Дейтройтском автосалоне была премьера универсала S211, который поныне стал самым крупным универсалом марки имевший огромный внутренний объем.

В целом модельный ряд остался неизменным только в 2004-м появилась гибридная модель E200 NGT на природных газах а 2005-м году Mercedes-Benz попрощался с 5-ти цилиндровыми двигателями и E270 CDI был заменен на E280 CDI, которая также предлагалась в полноприводной компоновке. В 2006-м году автомобиль получил капитальное обновление, в ходе которого была дана новая форма решетки радиатора, бамперов, зеркал и задних сигналов, а внутри новый комплект электроники. Новыми стали модели E280 CDI и E320 CDI где рядные двигатели заменили на V-образные, а также E420 CDI заменив E400 CDI. Для бензиновых E240 и E320 были заменены на E230 и E350 а также появилась «промежуточная» V6 E280. А ввиду нового двигателя для 500-го, E500 отныне назывался E550 на Северноамериканском рынке. Во второй половине 2000-х огромное внимание легло на снижение расхода топлива и выхлопа загрязняющих газов. В 2007-м появилось сразу два автомобиля гибридный E300 CDI Bluetec (E320 Bluetec в США) и бензиновый Common rail E350 CGI. В спортивной ветке нагнетательный E55 AMG был замен на E63 AMG.

Как и у предшественника, у 211-го Е-класса не было купе и кабриолета, который на себя взял W209-й CLK-класс. Но в 2005-м появилась уникальная новинка, на базе W211-го - спортивное 4-дверное купе C219 класса CLS. Выпуск седана был остановлен в январе 2009-го года, а универсала продолжается.

9. Современность

В январе 2009 года на Детройтском автосалоне состоялась премьера нового поколения E-класса. Дизайн автомобиля (труд Гордона Вагенера) идет в тандеме с модой на ретро-стайлинг, которая заметна на автомобилях W221 S-класса и W204 С-класса. Основная примета этой моды - задние крылья, позаимствованные от понтонов пятидесятых годов. Автомобиль, как всегда, оснащается новейшими системами безопасности. Например, активный капот для защиты пешеходов, система контроля степени усталости водителя, активные подголовники и т. д. Также для большинства моделей стандартными являются семиступенчатая АКПП, пневмоподвеска и многое другое.

Модельный ряд ещё открывается, но почти все (кроме версий 4Matic и V8) будут иметь почётный статус BlueEfficiency в плане экономии и экологии. Модельный ряд открылся в марте 2009-го года дизельными E220 CDI, E250 CDI (Р4) и E 350 CDI (V6) и бензиновыми E350 CGI и E500 (E550 в США). В августе к ним присоединится E63 AMG, а в сентябре список пополнится моделями E200 CDI, E200 CGI, E250 CGI, 4Matic (E350 CDI, E350 CGI и E500) и гибридной E350 BlueTec.

В марте 2010 года в производство пойдет универсал S212. В 2009 году состоялось еще одно важное событие - купе CLК-класса уйдёт в историю, взамен появится автомобиль C207 который называется E Coupe, а в 2010 появится кабриолет A207.

10. Интересные факты

  • По исследования американской компании Pork у E-класса самые преданные владельцы (класс премиальных легковых автомобилей).[2]

Источники

  1. Mercedes-Benz анонсировал выпуск кабриолета на базе Е-класса
  2. Владельцев автомобилей Ford признали самыми преданными. Лента.ру (14 января 2011).

wreferat.baza-referat.ru

Реферат Mercedes-Benz

Реферат на тему:

Mercedes-Benz

28 червня 1926 р. відбулося злиття двох старих німецьких автомобільних фірм - Акціонерного моторного суспільства Даймлера - Даймлер Моторен-гезелльшафт (Daimler-Motoren-Gesellschaft) з Штутгарту і Бенц і Компанія (Benz und Cie.) з Мангейму. В результаті народився відомий в світі концерн Даймлер-бенц АГ (Daimler-Benz AG), що випускає всім добре знайомі автомобілі мазкі Мерседес-бенц. Відразу ж після об'єднання вантажівки виготовляли тільки на колишньому підприємстві Бенца в Гаггенау, а заводи Даймлера в Мангеймі і Марієнфельде тимчасово не використовувалися.

Після об'єднання від колишніх програм обох партнерів практично нічого не залишилося. Застарілу гамму DC/DR фірми Даймлер ліквідовували, а єдиним нагадуванням про Бенце залишилася 5-тонна вантажівка Мерседес -Бенц L5 (колишній Бенц 5CN) з 70-сильним мотором. Вже в 1926 р. була закладена нова гамма. Спочатку вона включала дві моделі L1 і 12 вантажопідйомністю 1,0 і 2,5 т з бензиновими двигунами в 50-55 л.с., 3-ступінчастою коробкою, карданним приводом і пневматичними шинами. У 1927 р. з'явилася 5-тонної 3-осный вантажівки Мерседес N5 (6x4) з 6-циліндровим 100-сильним мотором, гальмами на всіх колесах і компресором для підкачки шин,

а також низькорамне полукапотноє шасі NJ5 для сміттєвозів і пожежних машин. З перших днів існування нової компанії була введена типова індексація моделей. Бортові вантажівки отримали індекс L з цифровим покажчиком їх вантажопідйомності в тоннах, самоскиди - До, повноприводні варіанти - А, автобуси - Про, а пізніших беськапотниє виконань і сідельних тягачів мали індекси Р і S. З 1929 г.единственную цифру в маркіровці замінили на чотиризначне число. Тепер гамма складалася з семи базових моделей від L1000 до L5000 вантажопідйомністю від 750 кг до 5 т, оснащених б-циліндровимі карбюраторними моторами потужністю 48-110 л.с.

Після короткого забуття дизельного двигуна, що з'явився на вантажівці Бенц в 1924 р., роботи в цьому напрямі продовжили конструктори Даймлер-бенца Ганс Нібель (Harts Nibel) і Фрідріх Наллінгер (Friedrich Nallinger). По їх замовленню в 1927 р. Роберт Бош (Robert Bosch) розробив нову форсунку і удосконалив процес передкамерного смесеобразованія. За зразком мотора Бенц все подальші дизелі Даймлер-бенц, що працювали на низькосортному нафтовому паливі, так званих важких маслах, отримували індекс ОМ - скорочення від Ольмотор (Olmotor - масляний або нафтовий двигун).

Перший власний дизель ОМ5 був 6-циліндровим передкамерним (8550 см3, 60 л.с. при 1300 об/мин) і мав масу 630 кг У 1928 р. його встановили на 3-осном вантажівці Мерседес N56 (6x4) з карданним приводом обох задніх мостів, що розвивав швидкість 45 км/ч. Величезні витрати на розробку дизелів і невисокий попит на такі машини породили у керівництва компанії негативне відношення до них. До 1932 р. дизелі застосовувалися в основному на 5-тонних вантажівках Мерседес L5000, а для важчих використовували бензиновий двигун Майбах (Maybach) V12 потужністю 150 л.с.

Криза кінця 20-х рр. примусила Даймлер-бенц скоротити об'єм виробництва з 3800 до 1600 вантажівок. До кінця 1930 р. положення вдалося виправити, упровадивши недорогу гамму Lo2000/2500 для міських перевезень. На ній застосовувалися уніфіковані бензиновий і дизельний двигуни серії ОМ59 (3760 см3), що мали однакову потужність 55 л. с. і переваги останнього, що довели: дизель витрачав 13 л палива, бензиновий варіант -22л на 100 км.

 

Не без істотної фінансової допомоги Даймлер-бенца до влади прийшов Адольф Гітлер, що сприяв видачі йому крупних державних замовлень, що супроводжувалися вигідними пільгами. Це привело до швидкого перетворення компанії Даймлер-бенц на найбільший німецький машинобудівний концерн. Вже з 1933 р. його діяльність і програму фактично визначав представник национал-социалістічеськой партії, введений в правління концерну.

У 1933 р. в програмі Даймлер-бенца з'явилися чергові дизельні вантажівки Lo2750 і Lo3500 (65-95 л.с.), причому на останньому випробовувався 8-циліндровий дизель потужністю 150~200 л.с., об'ємний нагнітач, що вперше отримав, Руті (Roots). Через рік з'явився автомобіль L5000 з 10-літровим дизелем ОМ79 в 120 л.с. і 5-ступінчастою коробкою передач. У 1934 р. було виготовлено 5600 вантажівок, а з 1935 р. включився в роботу завод в Мангеймі, що випускав повноприводні моделі LA3000/4500 (4x4). Реконструйований завод в Марієнфельде також приступив до виробництва автомобілів підвищеної прохідності LG40IO з 100-сильним дизелем і 8-ступінчастою коробкою передач. В середині 30-х рр. почалося виробництво нової гамми на 1-4 т (моделі від L1100 до L3750) з карбюраторними або дизельними моторами в 45-95 л.с., а також важкого сімейства, включаючого 2- і 3-осные моделей L6500, L8500 і 17-тонний L10000 (6x4) з колісною базою 5750 мм і всіма односхилими шинами. Останній оснащувався 6-циліндровими 150-сильними дизелями ОМ54 або ОМ57 (11,2 і 12,5 л) і 4-ступінчастою коробкою передач, мав масу 7,5 т і розвивав швидкість 75 км/ч. На базі сімейства були створені самоскиди LK і баластні тягачі LZ з укороченою базою (3150-3650 мм).

До 1937 р. концерн Даймлер-бенц, виготовивши близько 10 тис. вантажівок, став найбільшим в Германії виготівником дизельних машин і вийшов в лідери серед європейських фірм.

Новинкою 1937 р. стала 1,5-тонна вантажівка L1500, що випускалася в Мангеймі. Його пропонували з бензиновим 2,2-літровим мотором в 45 л.с. або новим 4-циліндровим дизелем ОМ138 (2545 см3, 47 л.с.) і 4-ступінчастою коробкою передач від серійних легкових автомобілів Мерседес-бенц. Він розвивав найвищу серед вантажівок мерседес швидкість -80 км/ч. Одночасно почалося виготовлення оновлених серій L2000, L2500 і L3000 з різними типами двигунів в 60-100 л.с. До 1939 р. програма складалася виключно з дизельних, а також газогенераторних машин вантажопідйомністю 3,0-6,5 т.С середини 30-х рр. Даймлер-бенц різко активізував роботи над військовою технікою. У 1938 р. випуск армійських машин перевищив об'єм виробництва цивільних вантажівок, а з 1940 р. майже все виробництво було переведене на виготовлення військової продукції. В1941 р. з'явився остання цивільна вантажівка L4500S з дизелем ОМ67/4 в 112 л.с., 5-ступінчастою коробкою передач і комбінованою гальмівною системою: передні колеса мали гідравлічний привід, задні - пневматичний. Під час війни Даймлер-бенц випускав армійські варіанти цивільних машин L1500A (4x4) і L4500, а з 1942 р. в Мангеймі почалася збірка 3-тонної вантажівки L701 з 68-сильним бензиновим мотором - аналога автомобіля Опель Бліц (Opel Blitz). На заводах концерну випускали також напівгусеничні бронетранспортери і тягачі, танки всіх серій, включаючи важкі Пантера (Panther), самохідні артилерійські установки і авіаційні мотори.

В кінці війни всі підприємства концерну Даймлер-бенц сильно постраждали від бомбардувань і наземних бойових дій. Заводи в Зіндель-фінгене, Унтертюркхайме і Гаг-генау були зруйновані на 70-85% і позбулися 50-70% свого верстатного парку. Підприємство в Мангеймі постраждало всього на 20%, але заводи під Берліном виявилися стертими з лиця землі. Проте катастрофічні результати вдалося зменшити, оскільки незадовго до закінчення війни найбільш важливе і дороге устаткування було заховане в таємних запасниках - в шахтних штольнях, печерах і залізничних тунелях.

У перший післявоєнний час в цехах, що збереглися, проводився ремонт автомобілів для окупаційних властей. Вже літом 1945 р. в Мангеймі поновилася збірка вантажівок L701. Майже одночасно запрацювали цехи в Гаггенау, де збирали довоєнну машину L4500S. У 1948 р. в Унтертюркхайме інженер Вільгельм Хаспель (Wilhelm Haspel) розробив першу післявоєнну вантажівку L3250 з швидкохідним передкамерним 6-циліндровим 4,6-літровим дизелем ОМ312 в 90 л.с., створеним на основі старого бензинового мотора від Опеля Бліц.

Автомобіль мав зварну раму із сталевих профілів, 5-ступінчасту коробку передач і гідропривід всіх гальм. Не дивлячись на поспішність робіт, вантажівка вийшла омень вдалим і послужив базої для цілого сімейства, що випускалося близько 20 років. В1949 р. його очолив 3,5-тонний автомобіль L3500, до якого через два роки додалися повноприводні варіанти, - бортовою LA3500, самоскид LAK3500 і пожежне шасі LAF3500 (4x4). У 1950~53 рр. цю гамму продовжили могутніші машини L4500, L5500 і L6500, що випускалися в Гаггенау і Марієн-фельде. Їх обладнали новими 6-циліндровими моторами в 100-145 л.с. і хромованим облицюванням похилої радіатора. Особливо вдалим був L6500, що відтіснив з ринку продукцію головних конкурентів, - фірм Хеншель (Hens-chel) і Крупп (Krupp). Його 8,3-літровий двигун ОМ315, що відрізнявся дуже низькою галасливістю, встановили на гумових подушках, нова 6-ступінчаста коробка мала синхронізатори, сидіння водія вперше регулювалося в подовжньому напрямі. Вантажівка розвивала достатньо високу для свого класу швидкість - 70 км/ч.

З 1952 р. випускався його посилений варіант L6600 із збільшеною кабіною для дальніх рейсів, визнаний одній з найкрасивіших і комфортніших важких машин Німеччини. У та ж час в програму Даймлер-бенца включили універсальне шасі Унімог (Unimog) 4x4 з двигуном в 25 л. с., історії яких присвячується окремий розділ енциклопедії.

1954 р. вважається відправною крапкою в створенні майбутньої різноманітної програми вантажівок Мерседес-бенц. Все почалося з легкої модернізації і перейменування попередніх серій. Чотири базові моделі вантажівок Мерседес від L3500 до L6600 отримали тризначні цифрові індекси L311, L312, L325 і L315 відповідно, що указували на тип встановленого на них двигуна. Конструкція вантажівок Мерседес практично не змінилася, але з часом їх вантажопідйомність і потужність зросли, з'явилися варіанти з кабіною над двигуном LP і з приводом на всі колеса LA. У 1954 р. на 4,6-літровому дизельному двигуні пожежного шасі L311F вперше з'явився турбонагнітач, що підвищив потужність з 100 до 115 л.с. С1956 р. випускалися полегшені 6,5-тонні 145-сильні вантажівки Мерседес - капотний L329 і беськапотний LP329. У тому ж році відбулося народження нової найбільш могутньої серії L/LP326 вантажопідйомністю 8,6-9,2 т, обладнаною дизельним двигуном ОМ326 (10809 см3, 192-200 л.с.) з чотирма верхніми клапанами на кожен циліндр, повністю синхронізованою коробкою передач з пневматичним управлінням і гидроусилітелем рульового управління. З 1958 р. цей мотор використовувався на досить примітному автомобілі - 9-тонній 3-осной моделі LP333 (6x2) з місткою кабіною над двигуном і двома передніми керованими мостами.

Вона володіла винятковою стійкістю і розвивала швидкість 90 км/ч. Через два роки цю оригінальну конструкцію замінили класичні 2-осные машин LP334, здатних працювати у складі автопоїздів повною масою 32 т. Всього ж вантажівок Мерседес серії 333 виготовили 1833 екземпляри. У Гаггенау випускалася 5-тонна армійська вантажівка LG315 (4x4), вперше обладнаний багатопаливним варіантом 8,3-літрового 145-сильного двигуна. Найбільший успіх супроводив серії L311/L312 і її спадкоємцям, які було побудовано 175 тис. штук. Важких автомобілів L315/L325 виготовили близько 50 тис. екземплярів.

У 50-і рр. велику популярність придбали легкі вантажні машини на шасі серійних легкових автомобілів Мерседес-бенц для перевезення 350-500 кг дрібних вантажів. Найбільший успіх супроводив пікапам і фургонам на базі легкових серій 170D і 170DS, обладнаних 1,7-літровим дизельним мотором в 40 л.с. З 1955 р. Даймлер-бенц включився в боротьбу на ринку легких вантажівок повною масою до 3,5 т. Родоначальником нового сімейства став компактний 1,75-тонний беськапотний фургон L319D з кузовом, що ніс, що відрізнявся своєрідною зовнішністю з елліпсовіднимі фарами і просунутими вперед передніми колесами. Бортові варіанти і шасі з кабіною забезпечувалися лонжеронной рамою. Їх дизельний двигун ОМ636 (1767 см3, 43 л.с.) був позаїмствован у легкової серії 180D, а принцип установки всього силового блоку і переднього моста на додатковому підрамнику вже застосовувався на легкових автомобілях. З 1957 р. на моделі L319 встановлювався 1,9-літровий карбюраторний мотор в 65 л.с. від нової легкової серії 190. Всі машини гамми 319 оснащувалися синхронізованою 4-ступінчастою коробкою, гіпоїдною головною передачею, нерозрізними мостами на листових ресорах, гідроприводом гальм і рейковим рульовим механізмом. С1961 р. їх потужність зросла до 50 і 68 л.с. відповідно, забезпечивши максимальну швидкість 95 км/ч. У дизельному варіанті витрата палива складала всього 8,5 л на 100 км. Попит на недорогий, маневрений і економічний автомобіль виявився настільки високим, що в 1958 р. його серійне виробництво було розгорнене на колишньому заводі фірми Ауто Уніон (Auto Union) в Дюсельдорфі. До 1967 р. їх виготовили 107 тис. екземплярів.

На початку 60-х рр. програма вантажівок мерседес складалася з трьох десятків 2- і 3-осных автомобілів вантажопідйомністю від 1,75 до 15 т з двигунами потужністю 45-200 л.с., що складали сім базових сімейств і визнаних одними з найбільш здійснених в світі. Вантажівки Мерседес -Бенц експортувалися майже в 100 країн світу. Складальні філіали були відкриті в Іспанії, Бразилії, Аргентині і Австралії, ліцензійне виробництво в Індії почала компанія Тата (Tata).

Черговий поворот в історії Даймлер-бенца відбувся в 1963 р., коли почалося впровадження уніфікованих сімейств різних класів, що виконаних по модульному методу і відрізнялися привабливішою зовнішністю в єдиному фірмовому стилі. Калотниє моделі отримали масивне алігаторне облицювання, беськапотниє - кабіну, що округляє, над двигуном декілька размерностей. Головним конструктивним нововведенням став перехід на дизелі з безпосереднім уприскуванням палива. Серйозні зміни в програмі спричинили за собою зміну індексації моделей, вживаній до цих пір: перші одна або дві цифри указують на закруглену повну масу автомобіля в тоннах, подальші цифри - на потужність двигуна в десятках кінських сил.

З 1964 р. розривши між машинами легкого і середнього класів почала заповнювати напівсередня беськапотная гамма. Спочатку її представляла вантажівка LP911 з короткою кабіною і майже плоскою передньою панеллю. Через декілька років ця серія включала ряд моделей від LP608 до LP913 повною масою 6~9 т з 4- і 6-циліндровими дизелями (85-130 л.с.) і 5-сгупенчатыми коробками передач. До 1984 р. їх виготовили понад 300 тис. штук. З 1963 р. нові середня і важка гамми повною масою 9-26 т складалися з численних капотних, полукапотних і беськапотних виконань від повноприводного шасі LA911 (4x4) до 3-осного 11-тонного самоскида LAK2624 (6x4). Перший дизель з безпосереднім уприскуванням ОМ352 (5675 см3,130 л.с.) з'явився в 1967 р. на серії L/LP1113B і потім використовувався на багатьох інших виконань. У 1968 р. до нього додався 8,2-літровий мотор в 170-190 л.с. для гамми 1017/1919. Середній модельний ряд 1619/2220 оснащувався колишнім 10,8-літровим дизелем потужністю 192~218 л.с., а для важкої гамми 1921/2624 був розроблений 6-циліндровий дизель ОМ355 (11580 см3, 210-240 л.с.). Розвитком відомої серії 333 стали сідельні тягачі LPS2020/2024 (6x2) з двома передніми керованими мостами для роботи у складі автопоїздів повною масою 38 т.

У 1964 р. випуск цих вантажівок розвернувся на новому заводі у Верте. Підприємство в Ман-геймі випускало автобуси і двигуни, в Гаггенау виготовляли усюдиходи Унімог, коробки передач і мости. У 1969 р. було виготовлено рекордну кількість - 83196 В 1970 р. об'єм виробництва концерну Даймлер-бенц, що відзначив випуск 1-мільйонної вантажівки, перевищив 100-тисячний рубіж. Це дозволило з початку 70-х рр. узятися за чергову модернізацію всіх серій і впровадження принципово нових моделей. Робота почалася з формування нової легкої гамми. Їй передувала співпраця з компанією Ганомаг (Hanomag), фірмою Відаль (Vidal), що володіла, випускала легкі вантажівки Темпо (Tempo). В кінці 1968 р. Даймлер-бенц викупив 51% акцій тільки що освіченої групи Ганомаг-хеншель (Hanomag-Henschel) і отримав в своє розпорядження обширну і різноманітну гамму вантажних автомобілів. З 1970 р. на колишньому заводі Відаль в Гамбурзі почався випуск передньопривідних фургонів і пікапів L206D і G06D, що були колишніми вантажівками Темпо, перетвореними в більш довершену серію Ганомаг F20/F30 і оснащеними 2-літровими дизелями Мерседес -Бенц потужністю 55-60 л.с., 4-сгупенчатой коробкою передач і незалежною підвіскою всіх коліс. Основою другої легкої гамми повною масою 3,4-6,3 т стали вантажівки Ганомаг F40/46. Їх перетворили в модельний ряд від L406D до L608D з різними моторами в 60-85 л.с., гідроприводом гальм з вакуумним підсилювачем і покращуваною кабіною від Тано-мага, що збереглася до 1995 р. У 1977-78 рр. модернізоване перше легке сімейство отримало індекс TN і сучасніше облицювання. Незабаром всю легку гамму вантажівок Мерседес розділили на дві серії: у першу Т1 увійшли моделі від L207D до L308, а серія Т2 включала моделі L407D/L613D. Вантажівкам середнього класу (моделі 709/1619) привласнили індекс LP. Їх комплектували новими 4- і 6-циліндровими двигунами потужністю 85~192 л.с., включаючи варіанти з турбонаддувом.

Розширення важкої гамми також відбувалося з використанням готових розробок інших фірм. Ще в 1968 р. Даймлер-бенц придбав завод фірми Крупп в Ессене. Через рік, викупивши контрольний пакет акцій групи Райншталь-хеншель (Rheinstahl-Henschel), він поповнив свою гамму достатньо довершеними вантажівками фірми Хеншель з Касселя. Всі ці перетворення дозволили в 1973 р. відразу підняти об'єм виробництва до 156,8 тис. вантажівок. Одночасно, в результаті об'єднання моторобудівного філіалу Майбах-Мерседес-бенц (Maybach-Mercedes-Benz Motorenbau) з аналогічним відділенням фірми МАН (MAN), з'явилася найбільша в країні компанія по виробництву могутніх силових агрегатів - Моторний-турбінний Союз (Motoren und Turbinen Union) або МТУ (MTU). В результаті співпраці з фірмою МАН в області малошумних і економічних V-образних дизелів в 1970~72 рр. було представлено два сімейства важких вантажівок і магістральних тягачів 1626/2226 і 1632/2232, оснащених двигунами ОМ 402 V8 (12760 см3, 256 л.с.) і ОМ403 V10 (15953 см3, 320 л.с.). Базою повноприводних самоскиді LARK 1632 (4x4) і LAPK2632 (6x6) вантажопідйомністю 7 і 14 т з 6-ступінчастою коробкою передач ЦФ (ZF) і 2-контурною пневматичною гальмівною системою стали колишні шасі з кабінами Хеншель.

З 1973 р. почалося впровадження Нової генерації важких вантажівок NG, виконаних за модульним принципом з кабінами над двигуном, що відкидаються, стиль яких зберігся до цих пір. Гамма включала моделі від 1424 до 2632 з двигунами в 240-320 л.с. З 1979 р. на ряду машин вперше встановлювалася АБС. Програму на 80-і рр. визначили створені в 1978-80 рр. двигуни серії ОМ440 V8 і V10 (14620 і 18263 см3, 250-375 л.с), включаючи варіанти з турбонаддувом і проміжним охолоджуванням. З 1979 р. випускалося легке універсальне сімейство G (4x4), в яке до цих пір входять фургони і пікапи. 70-і рр. завершилися новим рекордом виробництва -182,7 тис. вантажних машин - і виходом концерну Даймлер-бенц в світові лідери в класі вантажівок масою більше 16 т.

У 80-і рр. концерн Даймлер-бенц продовжив політику поглинання нових фірм і розширення сфер впливу. Почавши з угоди про кооперацію з швейцарською фірмою ФБВ (FBW), в кінці 1982 р. Даймлер-бенц придбав не тільки її, але і одного із старих виготівників вантажних машин - фірму Заурер (Saurer), перетворивши їх на філіал НАВ (NAW) по виробництву особливо важких машин. Найбільш вдалим в 1980 р. стало придбання американської компанії Фрейт-лайнер (Freightliner). У 80-і рр. вантажівки і двигуни Мерседес-бенц збиралися в Югославії, Туреччині, Греції, Індонезії, Аргентині, Мексиці, Саудівській Аравії і Нігерії. С1981 р. складальний завод працював в каїрі, в 1986 р. до Китаю була продана генеральна ліцензія, по якій вантажівки Мерседес, - Бенц під різними марками збирають на декількох дрібних підприємствах.

У 1986 р. на ринку Західної Європи з'явився 1-тонний передньопривідний розвізний фургон MB100D, що випускався відділенням Даймлер-бенц в іспанському містечку Віторія. Він пропонувався з 2,4-літровим дизелем ОМ616 в 76 л.с. і кузовом місткістю до 9,5 м3, мав трубчасту раму, передню незалежну підвіску і дискові гальма. Його першоосновою вважається фургон F1000L іспанського відділення фірми Ауто Уніон (Auto Union). З приєднанням його до концерну Даймлер-бенц в 1970 р., автомобіль пропонувався під маркою Мерседес-бенц. В1980 р. на його основі для місцевого ринку була створена нова гамма, що включала 183 варіанти повною масою 2,65-3,5 т з двигунами потужністю до 122 л.с. (моделі MB100D, МВ120, MB140D, МВ180).

Що збиралися на зарубіжних підприємствах Даймлер-бенца вантажні автомобілі оснащувалися в основному типовою кабіною над двигуном і агрегатами від попередніх німецьких серій. До середини 80-х рр. найкрупнішим виробничим філіалом став бразильський в Сан Бернардо до Кампо поблизу Сан-Паулу, такий, що пропонував близько 50 різних моделей повною масою 6,7-32,0 т. У 1991 р. там було розроблено капотноє сімейство LC з пологим стеклопластіковим капотом, крилами і вбудованими чотирма фарами, що додавали машинам нетрадиційну зовнішність. У сімейство входять вісім базових моделей від бортової вантажівки L1214C до важких самоскидів і сідельних тягачів LK/LS2635C (6x4) для роботи у складі 100-тонних автопоїздів. Аналогічні машини для експлуатації в пустинних районах збираються в Саудівській Аравії фірмою NAI і мають назву Дезерт Лайнер (Desert Liner). Єгипетське відділення, крім важких беськапотних машин, збирає капотную серію L1218/1618C повною масою 11,5-15,5 т. З 1996 р. турецький Мерседес з Аксарая, колишня фірма Отомарсан (Otomarsan), а також відділення в Індонезії проводять 5-тонні вантажівки Мерседес МВ800 з бразильськими дизелями в 90-116 л.с., індонезійською кабіною і вузлами різних місцевих виготівників.

У 80-і рр. програму Даймлер-бенца очолювала легка гамма Т1, що складалася з фургонів 207D/410D (72-95 л.с.) другого покоління місткістю 7,0-11,4 м3. Гамма 12 включала серії 408/814 з екологічно чистішими двигунами в 72~115 л.с. С1990 р. її збірку налагодили на колишньому заводі Даймлер-бенца в Люд-вігсфельде, поверненому йому після об'єднання ФРН і ГДР. З 1984 р. випускалася нова середня гамма LN2 (моделі 709/1320) з моторами потужністю 95~211 л.с. і спрощеною кабіною, що відкидається. Вперше ці економічні автомобілі отримали титул Вантажівка 1985 року. Важке сімейство NG пропонувалося в двох виконань МК і SK для нормальних і важких умов експлуатації. Воно складалося з моделей від 1417 до 2244, що отримали рядні або V-образні дизельні двигуни потужністю 170-435 л.с. з турбонагнітачами і кабіни три размерностей. У 1989 р. потужність базового 14,6-літрового дизеля ОМ442 V8 довели до 492 л.с. і встановили на наймогутніший у той час в Європі сідельний тягач SK1748LS, що отримав звання Вантажівка 1990 року. На заводі у Верте збиралися важкі 3- і 4-осные шасі 2435/3535 повною масою до 40 т. На спеціальних тягачах 2653LZ (6x4/6x6) і 3850S (8x4) для автопоїздів повною масою до 410 т використовувався дизель ОМ424А V12 в 500-525 л.с. У одиничних екземплярах виготовлявся 5-осный самоскида 5035 (10x4). Важкі машини оснащувалися коробками з числом передач 6-16 і системою електропневматичного управління, АБС і протівобуксовочним пристроєм ASR. Десятиліття завершилося перейменуванням автомобільного відділення концерну Даймлер-бенц в Мерседес-бенц.

Перша половина 90-х рр. пройшла під знаком боротьби за зниження токсичності відпрацьованих газів і підготовки принципово нових вантажівок Мерседес. Моделі легкої серії Т2 (609/814) і нової середньої гамми LK (711/1517), отримавши чисті дизелі потужністю 105-170 л.с., стали називатися Ековен (Ecovan) і Еколайнер (Ecoliner) відповідно. Важкі серії МК і SK (моделі 1417/3553) випускалися в 55 базових виконань (4x2/8x8 з двигунами потужністю 165-530 л.с., з шістьма видами кабін. С1992 р. на сідельних тягачах SK1844/ 1944LS встановлювалася більш містка і комфортабельна кабіна Юрокеб (Eurocab) з внутрішньою висотою 2110 мм.

З середини 90-х рр. Мерседес-бенц почав повну заміною всієї своєї європейської програми. На початку 1996 р. на зміну серії МВ100 прийшла передньопривідна гамма вантажівок Мерседес Вито (Vito) повною масою 2,6 т (моделі 108D/114) з двигунами поперечного розташування в 79-143 л.с. У січні 1995 р. на Брюссельському автосалоні представили розвізні машини Спринтер (Sprinter) нової легкої гамми TIN, удостоєні титулу Фургон року. До 2001 р. вона складалася з декількох десятків варіантів від 208D до 616CDJ (79-156 л.с.) з кузовами місткістю 7,0-13,4 м3. Серію Т2 в 1997 р. змінила гамма Варіо (Vario) повною масою до 7,5 т (моделі 512D/815D) з малотоксичними дизелями в 115-136 л.с., дисковими гальмами і АБС. Звання Вантажівку 1997 року отримала нова важка гамма вантажівок Мерседес SKN або Актрос (Actros), що складається з цілей 1831/4157 з двигун V6 і V8 (313-571 л.с.) з електронним управлінням, пневматичною підвіскою, дисковими гальмами, АБС і ASR, трьома видами кабін з внутрішньою висотою до 1960 мм. У 1999 р. титул Вантажівку року отримав автомобіль Атего (Atego) нової середньої гамми (моделі 712/2628) з моторами в 122-280 л.с. і 14 розмірами колісної бази. У 1998 р. на заводі НАВ почалося виготовлення низькорамних шасі Еконик (Econic) з 4-місцевою кабіною, дизельними або газовими двигунами, автоматичною коробкою передач і пневматичною підвіскою з електронним управлінням.

В кінці XX століття компанія Мерседес-бенц залишалася найбільшим в світі виготівником вантажних автомобілів. Їй належить 14 заводів в Германії і 25 підприємств за кордоном. Об'єм щорічного виробництва перевищує 420 тис. автомобілів. 7 травня 1998 р. Даймлер-бенц підсилив свої позиції, об'єднавшись з американською корпорацією Крайслер (Chrysler Corporation) і створивши новий транснаціональний концерн Даймлер-Крайслер (Daimler Chrysler). В1999 р. він виготовив 287,4 тис. автомобілів повною масою понад 6 т (19,0% світового виробництва). У 2000 р. Даймлер-Крайслер викупив частину акцій японської компанії Міцубіси (Mitsubishi) і південнокорейської Хенде (Huyndai), в США став власником фірм Стерлінг (Sterling) і Амерікен Лафранс (American LaFrance), в Канаді придбав Вестерн Старий (Western Star). В середині 2000 р. його персонал досяг 474,8 тис. чоловік, а загальний дохід склав 41,7 млн. доларів.

Джерело: truck.com.ua

referatu.com.ua


Смотрите также